Одного дня чоловік у чорній куртці, можливо, замислиться ще ось про що. Чому він роздумував лише над тим, хто з хлопців — Амат чи Кевін — говорив правду? Чому слів Майї було замало?
Бах. Бах. Бах.
У кімнаті для репетицій у Геді один хлопець відкладає інструмент, щоб відчинити двері, в які щойно постукали. На порозі стоїть Беньї, спирається на милиці, в руках у нього пара ковзанів. Басист регоче. Вони йдуть у невеликий хокейний майданчик за місцевою льодовою ареною, Беньї на милицях тримає баланс краще, ніж басист на ковзанах. На тому льоду вони вперше цілують один одного.
Бах.
У непроглядній темряві лісу йдуть дві дівчинки. Зупиняються серед гаю і вмикають ліхтарики. Тиснуть руки своїм секретним способом. Присягаються одна одній у відданості. Тоді беруть рушниці і стріляють постріл за пострілом у бік озера.
Бах.
На льодовій арені у Бйорнстаді, в центральному колі стоїть тато. Не відводить погляду від намальованого там ведмедя. Ще зовсім малим, у свій перший день у школі ковзанярства, він до смерті злякався цього ведмедя.
Буває, він і зараз його боїться.
Ведмідь не ворушиться. Петер збирає шайби. Знову бере ключку.
Бах-бах-бах.
46
Настає новий ранок. Як і щодня. Час завжди йде однаково, лише почуття минають з різною швидкістю. Кожен день триває як ціле життя, або як один удар серця — залежно від того, з ким ти цей день проводиш.
Кабан у своїй автомайстерні в гаражі ганчіркою витирає мастило з рук, чухає бороду. Бубу сидить на стільці, у руці тримає розвідний ключ, погляд спрямований у порожнечу, кудись за тисячу миль звідси, все обличчя в крововиливах і синцях. Завтра зранку його везуть до стоматолога, через хокей він уже втрачав зуби, але цього разу все по-іншому. Батько напружено зітхає і підтягує собі табуретку.
— Мені геть незвично говорити про почуття, — каже він, дивлячись на підлогу.
— Нічого, — бурмоче син.
— Я стараюся по-іншому показати, що я… що люблю тебе і всіх вас.
— Ми знаємо, тату.
Кабан відкашлюється, губи ледь ворушаться, сховані під вусами і бородою.
— Нам із тобою треба більше говорити. Після цієї історії з Кевіном… мені треба було поговорити з тобою. Про… дівчат. Тобі сімнадцять років, ти майже дорослий чоловік і ти страшенно сильний. Це також вимагає відповідальності. Ти повинен… вміти себе повести.
Бубу киває.
— Я б ніколи, тату… до дівчини… ніколи…
Кабан перебиває його.
— Ідеться не лише про те, щоб нікого не скривдити. Не можна мовчати, розумієш? Я повівся як боягуз. Треба було сказати. А ти… Господи, хлопче…
Він обережно торкається запухлого обличчя свого сина. Не може сказати, що пишається ним, бо Анн-Катрін заборонила йому пишатися хлопцем, коли той б’ється. Так, ніби гордість можна заборонити.
— Тату, те, що зробив Кевін, я ніколи не… — шепоче Бубу.
— Я тобі вірю.
Голос Бубу зривається від зніяковіння.
— Ну, ти не розумієш, я з дівчиною, я навіть не… ну, знаєш…
Тато ніяково потирає скроні.
— Бубу, не знаю, як сказати… Ти маєш на увазі…
— Я незайманий.
Тато чухає бороду і старається не показувати, що волів би, щоб йому стукнули долотом по лобі, аби лиш не починати цю розмову.
— Добре, але ти в курсі, ну всякі там тичинки-маточки і вся ця дурня… ти знаєш, як це роблять?
— Я дивився порно, якщо ти про це питаєш, — каже Бубу, здивовано витріщившись на тата.
Той стримано прокашлюється.
— Я мушу… ну добре, я навіть не знаю, з чого почати. Якось легше було говорити з тобою про двигуни…
Бубу стискає своїми великими руками розвідний ключ. Його плечі скоро будуть такими широкими, як у тата, але голос іще зрадливо дитячий, коли він запитує:
— Ну, я… скажи, я слабак, якщо… ну, якщо хочу спочатку одружитися? Ну, просто я хотів би, щоб це було щось особливе, першого разу… я хочу закохатися, не хочу просто… трахатись. Я слабак?
Татів регіт стрясає гараж так зненацька, аж Бубу випускає з рук розвідний ключ. У цьому гаражі сміх звучить нечасто.
— Та ні, малий, ні, зовсім ні. А щоб тобі… Перестань. То про це ти хотів запитати? Нема в цьому нічого такого. Це твоє особисте життя, ніхто не має права туди лізти.