Бо ведмедя в цих краях упізнають.
А квітуча вишня завжди пахне вишнею.
Так завжди у хокейних містах.
Подяки автора
Спершу подякую тим людям, які допомогли мені з найважчими частинами цієї історії, але з різних причин просили не писати тут їхні імена. Я ваш величезний боржник.
З особливою вдячністю схиляю голову перед усіма хокеїстами, капітанами, суддями й батьками, які дозволили мені відвідувати матчі та тренування і ставити різні дивні запитання.
Особливі подяки — моєму другові й колезі Нікласу Натт-ок-Даґу, моїй видавчині Софії Браттселіус Тунфорс, моїй редакторці Ваньї Вінтер і моєму агенту Туру Юнассону. Разом із моєю сім’єю ви зіграли найважливішу роль в появі цієї книжки. Дякую, що підтримували мене до самого кінця.
Далі я хотів би висловити надзвичайно велику вдячність названим нижче людям — без їхньої допомоги усе це так і залишилося б ідеєю та стосом аркушів: Тобіас Старк, історик і дослідник хокею на кафедрі спорту в Університеті Ліннея; Ісабель Больтенстерн і Юнатан Ліндквіст — ви невичерпні джерела знань і класні чортяки, строгі, але справедливі критики, навіть коли ранили моє делікатне «я» письменника. Еріка Гольст, Йон Лінд, Юган Форсберґ, Андреас Гаара, Ульф Енґман і Фредрік Ґладер — хокейні експерти, які нечувано щедро вділяли мені свій час, коли в мене були лише недоладно хаотичні ідеї. Дякую Андерсу Даленіусу — за повчальні розмови про собак і рушниці. Софії Б. Карлссон — за довгі балачки і влучні відповіді про спорт і життя. Роберту Петтерссону — за трива-а-алу й терплячу переписку мейлами. Аттілі Тереку — за особливу мудрість у питаннях хімії. Ісакові й Расмусу з «Monkeysports» в Сьодертельє за те, що дозволили мені весь день вештатися в крамниці й вивчати хокейне спорядження. Ліні «Рисі» Еклунд і «Pancrase Gym» — за те, що я міг відвідувати вас і слухати розповіді про любов до спорту. Югану Сіллену — за те, що ніколи не доводиться чекати, щоб почути твою думку. А також усім експертам з широких просторів права, що вишикувалися уздовж мого шляху і вказували мені на деталі й формальності, усім вам, хто в той чи інший спосіб читав, думав і розмірковував над частинами надісланого рукопису Вас надто багато, щоб я міг згадати тут кожного, але сподіваюся, що ви знаєте: я пам’ятаю.
Також дякую Анні Свенссон і Ліні Коберґ Стене з «Kult PR» за тяжку працю і гучний регіт під час хаотичних автограф-сесій по обіді, і Карін Валлен за все інше: пригоди, ідеї, палкі дискусії і довгі об’їзні дороги до кіосків, де смачні хот-доги. Нільсові Ульсону — за весь час та енергію, витрачені на чотири обкладинки поспіль, щоб книжка могла запам’ятатися при першому погляді. Еріку Тунфорсу, який, зробивши для мене ведмедя, вловив так багато з того, що я хотів сказати про «Бйорнстад-Хокей». «Salomonsson Agency» — за те, що даєте мені можливість бачити світ. Пелле Сільвебю, Бенґту Карлссону і Крістіні Тулін — за те, що тримаєте в порядку документацію. Оскару Уллерупу — за «гучніше-плейліст» (та інші блискучі штуки, які я, імовірно, цупив у тебе роками). Ріаду Хаддуче, Юнесові Яддіду та Ерікові Едлунду — за все, що ви мені дали, і що були поруч упродовж майже двадцятирічної дружби.
Наприкінці я, звісно ж, хочу подякувати всім у видавництві «Piratforlaget», хто повірив у мою ідею. Перш за все Анн-Марі Скарп, яка вислухала мене і довірилась мені, Анні Гірві Сіґурдссон, яка викручувала уривки цього тексту то так то сяк, і Маттіасові Бустрьому, який відповів на мій мейл серед ночі в липні, коли мене накрило.
Але найбільше я вдячний своїм дітям. Дякую, що чекали, поки я все це писав. НАРЕШТІ ми зіграємо в «Minecraft»!
Про автора
Фредрік Бакман — шведський блогер, журналіст і письменник, автор художніх романів та новел. Його письменницьким дебютом була книжка «Чоловік на ім’я Уве», що вийшла у 2012 році й стала всесвітньо відомим бестселером. Наступні твори: «Моя бабуся просить їй вибачити», «Брітт-Марі була тут», «Ведмеже місто», «Ми проти вас» тощо — також отримали світове визнання та схвальні відгуки читачів і критиків. Книги Фредріка Бакмана перекладено двадцятьма п’ятьма мовами світу, а їхній сукупний наклад становить більше п’яти мільйонів примірників. Крім того, романи «Чоловік на ім’я Уве» та «Брітт-Марі була тут» було успішно екранізовано. Фільм «Людина на ім’я Уве» здобув кілька нагород та увійшов до списку найкращих фільмів Швеції усіх часів.
Фредрік Бакман мешкає у Швеції разом із сім’єю. Працює над новими творами та веде блог на своєму офіційному сайті fredrikbackman.com.