— …такий, бляха, чьоткий постріл у голову! Він засцяв і хотів сховатися… бляха! Амат, ти слухаєш?
Захаріас, одягнений, як завжди, у чорні джинси, чорне худі й чорну кепку — в такому одязі він ходить, здається, з десяти років, — перериває свій виступ про власний, судячи з усього, вражаючий внесок важко озброєного відстрілювана всякої погані у віртуальному світі з минулої ночі та обурено штовхає Амата в плече.
— Що?
— Ти взагалі чуєш мене?
Амат позіхає.
— Так, так. Постріл у голову. Ти крутий. Просто я голодний.
— Ти зранку тренувався?
— Так.
— Ти якийсь прибитий — так рано вставати.
Амат усміхається.
— Ну а ти коли пішов спати?
Захаріас знизує плечима й розтирає великі пальці.
— Та о четвертій… п’ятій, може.
Амат киває:
— Ти витрачаєш на відеогру стільки само, скільки я — на тренування, Зах. Подивимося, хто з нас швидше стане профі.
Захаріас збирається щось відповісти, але не встигає. Його голова подається вперед від удару долонею ззаду. Захаріас, Амат і Ліфа знають, що це Бубу, — ще до того, як озирнутися; кепка падає на землю під супровід реготу юніорів, які зненацька оточують трьох друзів. Захаріас, Амат і Ліфа — їм по п’ятнадцять років. Юніорам усього на два роки більше, але фізичну перевагу вони мають таку, наче їх розділяє десятиліття. Бубу найбільший із них, широченний, ніби двері до комори, і такий страшний, що його сахаються щурі. Минаючи Захаріаса, він сильно зачіпає його плечем, і той, спіткнувшись, падає на коліна. Бубу з награним здивуванням охкає, інші юніори підтримують його.
— Зах, класна борода — ніби прогноз погоди на Мідсоммар[2]: місцями зливи! — насміхається Бубу і продовжує, поки гримить регіт інших юніорів: — У тебе хоч щось уже виросло біля хріна? Чи ти й далі ревеш у душі, коли доганяєш, що це знову нитки від трусів? Бляха… Зах… серйозно — я вже стільки думаю і мучуся: коли ви втрьох з Аматом і Ліфою вперше переспали, то як вирішували, хто буде граний на початку?
Юніори йдуть собі до школи, вони забудуть про те, що сталося, за тридцять секунд, але їхні насмішки ще довго допікатимуть трьом хлопцям. Амат допомагає Захаріусу встати і бачить мовчазну ненависть в його очах. Щоранку вона лиш наростає, і Амат боїться, що одного дня таки вибухне.
Існують великі й малі підстави того, чому нам подобається бути частиною команди. Коли Кевін вчився у початковій школі, вони з татом поїхали на різдвяний ярмарок у Гед, тато мав зустріч, а Кевін пішов сам дивитися на гномів і продавців на площі. Він заблукав і прийшов до автомобіля на п’ять хвилин пізніше. Тато вже поїхав. Кевін мусив сам, у темряві повертатись до Бйорнстада. Кучугури на узбіччі сягали йому до стегон, дорога додому зайняла пів ночі. Промоклий і виснажений, він зайшов у тихий будинок. Батьки вже спали. Тато хотів навчити його цінувати пунктуальність.
За шість місяців після того хокейна команда їздила на кубок в інше місто, тамтешня льодова арена була найбільшою з усіх, які бачили хлопці. Кевін заблукав, коли вже йшов до автобуса. Його знайшли троє старших братів гравців з команди суперника, яку Кевін розгромив кілька годин тому, — вони затягнули його в туалет і побили. Кевін ніколи не забуде нерозуміння в їхніх поглядах, коли нізвідки взявся ще один хлопець з молодшої школи і накинувся на них трьох одразу вихором стусанів і ударів. Беньї і Кевін, закривавлені і в синцях, прийшли до автобуса на сорок п’ять хвилин пізніше. Давід чекав на них. Він сказав команді, щоб поверталися без нього, він поїде потягом разом із Кевіном і Беньї, коли вони з’являться. Але інші гравці як один відмовилися сідати в автобус. Вони ще не доросли до вивчення таблиці множення, але знали, що команда нічого не варта, якщо гравці не можуть розраховувати одне на одного. Це водночас велика і мала річ — знати, що є ті, хто тебе не покинуть.
Кевін і Беньї заходять до школи вдвох, але рухаються коридором ніби магніти, бо за мить Бубу з іншими юніорами гуртуються навколо них, десять кроків — і це вже група з дванадцяти осіб. Кевін і Беньї навіть не зважають на це — так буває, коли щось відбувається протягом усього життя. Складно сказати, що привертає увагу Кевіна, — бо за день до матчу він узагалі нічого не помічає, — але минаючи ряд шафок, він зачіпається поглядом з нею. Він зашпортується за Беньї, той лається, але Кевін не чує.