Петер ставить платівку, але сьогодні це не допомагає. Він весь час думає про Суне. Годинами мусолить у голові одне й те саме, витріщається на темний монітор комп’ютера, щораз сильніше кидає об стіну гумовий м’ячик.
Коли дзвонить телефон, Петер від радості, що його відволікли, навіть не згадує, як його дратує дружина з її впевненістю, начебто він забуде про свої обіцянки.
— Ти відвіз автомобіль до майстерні? — питає вона, заздалегідь знаючи відповідь.
— Так! Так, звичайно! — каже Петер з такою переконливістю, яка буває лише тоді, коли він бреше.
— А як ти доїхав на роботу?
— Звідки ти знаєш, що я на роботі?
— Чую, як ти кидаєш об стіну той ідіотський гумовий м’ячик. Петер зітхає.
— Тобі хтось казав, що ти повинна працювати адвокатом чи щось таке?
Адвокатка сміється.
— Якщо не вдасться зробити кар’єру в грі «камінь-ножиці-папір», я над цим подумаю.
— Ти шахрайка.
— А ти — брехун.
Несподівано Петер шепоче тремтячим голосом:
— Я дуже тебе люблю.
Міра заходиться сміхом, щоб він не почув, як вона плаче, і відповідає:
— Я теж.
Вони завершують розмову. Через чотири години Міра обідає, не відходячи від монітора, щоб закінчити роботу — і ще встигнути купити гітарні струни для Майї, перед тим як заїхати додому й закинути Лео на тренування з хокею. Петер узагалі не обідає — не хоче давати організму шанс знову виблювати.
Тривалий шлюб — це складно.
У роздягальні юніорів тихіше, ніж зазвичай. Відповідальність завтрашнього матчу вже заповзає гравцям під шкіру. Вільям Лют, якому щойно виповнилося вісімнадцять, але заріст на бороді в нього вже густий, наче хутро видри, та й важить він, як невеликий легковий автомобіль, нахиляється до Кевіна й пошепки питає таким тоном, яким у фільмах про в’язнів хтось питає про ніж із зубної щітки:
— Маєш снюс?[5]
У минулому сезоні Давід якось сказав Бенґтові, що подушечка снюса шкодить витривалості більше за ящик пива, і відтоді Бенґт і батьки юніорів готові зняти скальп із гравців, навіть якщо помітять бодай круглу потертість від коробочки снюса на кишені чиїхось джинсів.
— Не маю, — каже Кевін.
Лют вдячно киває і продовжує своє полювання в роздягальні. Вони грають пліч-о-пліч на першій лінії, але попри те, що Лют більший і сильніший, Кевін завжди був беззаперечним авторитетом. Беньї, який, можливо, володів трохи більшим впливом, лежить напівдрімаючи на підлозі, а тоді тягнеться за ключкою і штурхає нею Кевіна в живіт.
— Нафіга? — шипить Кевін.
— Дай снюс, — просить Беньї.
— Придурок, ти глухий? Я щойно сказав, що в мене нема!
Беньї лежить на підлозі, не зводячи очей з Кевіна. Не припиняє штурхати його ключкою в живіт, доки той не відмахується від нього, а далі тягнеться по куртку і витягає майже повну коробочку зі снюсом.
— Коли ти вже доженеш, що мені брехати нема сенсу? — усміхається Беньї.
— Коли ти вже почнеш сам купувати собі снюс? — відповідає Кевін.
— Можливо, це станеться одночасно.
Лют повертається без снюса. Він радісно киває Кевіну:
— Твої батьки прийдуть на матч? Моя мама накупила квитків аж на всіх, тіпа, родичів!
Кевін мовчить і обмотує стрічкою свою ключку. Беньї спостерігає за розмовою краєм ока, він знає, що це означає, тому повертається до Люта і насмішкувато каже:
— Шкода тебе розчаровувати, Люте, але твої родичі ходять на матчі, щоб подивитися, як грає КЕВІН.
Роздягальня вибухає зневажливим реготом. А Кевін не мусить відповідати на запитання, чи його батьки прийдуть на матч. Якщо не зважати, що в Беньї ніколи нема снюса, кращого за нього друга не знайти.
Амат сидить у кутку й з усіх сил намагається вдати, що його тут нема. Наймолодший гравець у роздягальні, черв’як, він справді має підстави боятися того, що на нього звернуть увагу. Амат дивиться поверх гравців — щоб уникнути зустрічі з ними поглядом, але й аби встигнути помітити, якщо в нього чимось кинуть. Стіни над гачками для одягу вкриті аркушами з гаслами: «Тяжко тренуйся — легко вигравай», «Спершу — команда, потім — ти», «Ми граємо за ведмедя на грудях, а не за ім’я на спині». Посередині найбільшими літерами, ніби це щойно написали, видніється: «З нас кепські переможені, бо добре програють ті, хто програють часто».
Амат на мить втрачає пильність і занадто пізно помічає, що до нього наближається Бубу. Коли захисник юніорів схиляється всією масою свого тіла, Амат зникає в його тіні й чекає, що Бубу вдарить його, але той лише усміхається. Звісно, від цього буває тільки гірше.
5
Снюс — подрібнений тютюн, оброблений розчином солі й соди, який вживають, розмістивши між яснами та верхньою губою.