У Майї дзвонить телефон, вона всім серцем сподівається, що це Ана, але це знову Амат. Вона ховає телефон під подушку, ніби хоче задушити його. Звідки їй знати, що відповісти Амату, до того ж вона розуміє, що йому понад усе хочеться, щоб виявилося, що він узагалі нічого не бачив. Може, якщо вона не відповідатиме на дзвінки, вони обоє навчаться вдавати, ніби нічого не сталося. Ніби то було просто непорозуміння.
Майя викручує батарейки з усіх протипожежних сигналізацій, відчиняє всі вікна, а тоді кидає блузку на підлогу в душі й підпалює. Одразу після цього підпалює упаковку з йогуртом, тільки вершечок, і залишає на кухонному столі. Коли її мама, жінка з нюхом голодного гризлі, прийде додому і запитає, чому пахне паленим, вона зможе пояснити, що ненароком перевернула на гарячу плиту упаковку з йогуртом.
Майя акуратно збирає з підлоги ванної залишки блузки і тоді помічає, що ґудзики розплавилися і застрягли в зливному отворі, а синтетичний матеріал не перегорів на попіл, як вона сподівалася. Якби тут була Ана, вона б сказала: «От бляха, Майє, якщо я колись когось приб’ю, нагадай мені, щоб я НЕ ПРОСИЛА в тебе допомоги!». Майя скучила за нею. Боже, як вона скучила! Кілька хвилин вона сидить на підлозі у ванній, плаче і вмовляє себе подзвонити своїй найкращій подрузі, але не може цього зробити. Вона не має права втягувати її в це. Не може накинути на неї тягар цієї таємниці.
Понад годину Майя прибирає ванну і відчищає залишки попаленої блузки. Кладе їх у пакет. Тремтячи, стоїть на порозі будинку і дивиться на сміттєвий бак, до якого йти десять метрів. На вулиці світло, але це не має значення. Вона боїться темряви навіть серед дня.
25
Ана йде до школи сама. Тримає телефон у руці, ніби зброю, на екрані номер Майї, палець на кнопці виклику, але Ана не дзвонить. Найголовніша з їхніх обіцянок: ніколи не залишати одна одну — і тут не йшлося про безпеку, а про те, що обіцянка робила їх рівними. Тому що в усьому іншому так ніколи не було. Ана поводиться впевнено лише в тому, що пов’язане з дикою природою, і там Майя потребувала її, але щойно вони поверталися додому з лісу, Ана весь час помічала, що життя Майї — це значно краща версія. У Майї є двоє батьків. Один брат. Дім, у якому не пахне сигаретами й горілкою. Майя — розумна, весела, популярна. Вона краще вчиться. Музикальна. Смілива. Вміє товаришувати з кращими підлітками. І вона подобається хлопцям.
Майя померла б, якби Ана залишила її саму серед дикої природи. Вона не зрозуміла, що зробила те саме, залишивши Ану саму на вечірці. Вони ж пообіцяли ніколи не залишати одна одну — тільки це робило їх рівними.
Ана тримає палець на виклику, але не дзвонить. Через багато років вона прочитає в одній старій газеті статтю про дослідження, яке демонструвало, що ділянка мозку, яка активується, реагуючи на фізичний біль, також активується при заздрості. Тоді Ана зрозуміє, чому від заздрості так боляче.
Амат і Фатіма стоять на зупинці, як звикли, хоча тепер у їхньому житті залишилося мало звичного. Коли Фатіма зайшла вчора до супермаркету, з нею всі привіталися. Коли розраховувалася, до каси підійшов Фрак, власник цілого магазину, і намагався вмовити її, щоб дозволила йому заплатити за товари.
Звісно, вона не погодилася, попри довгі надокучання, після чого цей велетенський чолов’яга розвів руками і прокрехтів: «Ти вперта, як зима; тепер розумію, в кого вдався Амат».
Зараз Фрак на своєму білому автомобілі під’їжджає до них за кілька хвилин до прибуття автобуса. Він зупиняється й каже, що саме був в одному зі своїх магазинів і випадково їхав повз, а Фатіма вже й не знає, чи це правда. Спочатку вона відмовляється від пропозиції підвезти їх до льодової арени, але передумує, коли бачить, як Амат дивиться на автомобіль. Фрак за кермом, Фатіма сідає на переднє сидіння і в дзеркало заднього виду бачить, як пишається її син. Це його досягнення.
Того ранку, коли Амат тренується сам, спонсор разом із тренером основної команди і спортивним директором сидять на трибуні. А коли Фатіма заходить до кабінету директора клубу, щоб прибрати паперове сміття, той підхоплюється з місця, щоб подати їй кошик. І тисне їй руку.
Хлопці заходять до школи, в коридорі вже купа народу. Всі повертаються їм услід, Лют іще ніколи так не насолоджувався відсутністю Беньї. У нього аж у голові паморочиться від того, що інші думають, ніби тепер він — найкращий друг Кевіна. Тому він навіть не реагує на Кевінове бурмотіння «піду в сральник», коли той заходить у туалет і замикає двері. Старий найкращий друг знав би, що Кевін ніколи з власної волі не зайде до шкільного туалету.