Петер втуплюється в наказ, туди, де має стояти підпис Суне, і так заглиблюється в думки, що аж підскакує, коли дзвонить телефон. Побачивши канадський номер, відчуває полегшення. Петер усміхається і піднімає слухавку.
— Браян-М’ясник? Як поживаєш, старий розбишако?
— Піт! — кричить на іншому боці його давній приятель.
Вони разом грали у фарм-лізі, Браян так і не дістався НХЛ як гравець, зате змінив професію і зайнявся скаутингом. Тепер він один із директорів, який відібрав найбільші молоді таланти для однієї з найкращих команд ліги. Щоліта, коли Браян залишає свій звіт перед драфтом, на якому клуби вибирають собі гравців, він здійснює або ж руйнує мрії гравців з цілого світу. Тому він телефонує не тільки заради розмови з Петером.
— Як твоя сім’я?
— Добре, добре, Браяне! А твоя як?
— Та вже як є. Ми розлучилися минулого місяця.
— От чорт. Шкода.
— Не без того, Піте. Зате тепер маю більше часу для гольфу!
Петер силувано сміється; Браян був його найкращим другом упродовж тих кількох років у Канаді. Його дружина заприятелювала з Мірою, їхні діти разом бавилися. Вони досі телефонують один одному, але в якийсь момент стали все менше говорити про життя. Залишилася одна тема — хокей. Петер хоче поцікавитися, чи Браян в порядку, але не встигає.
— А як там твій хлопець? — швидко запитує Браян.
Петер, вдихнувши, киває.
— Кевін? Чудово, чудово, вони виграли півфінал. Він зіграв блискуче.
— Тобто я не пошкодую, якщо скажу своїм винести його на драфт?
Серце Петера починає битися швидше.
— Серйозно? Ви збираєтеся задрафтувати його?
— Якщо ти обіцяєш, що я не помилюся. Я довіряю тобі, Піте!
Петер ще ніколи не був таким серйозним, як зараз:
— Я обіцяю, ти отримаєш фантастичного гравця.
— І він… хлопець без проблем?
Петер киває — він знає, про що йдеться. Задрафтувати гравця — це величезна фінансова інвестиція для клубу НХЛ. Вони перевіряють кожну дрібницю, тепер уже недостатньо просто добре грати, нікому не потрібні неприємні сюрпризи з особистого життя новачка. Петер знає, що так би не мало бути, але такі вже правила гри; от кілька років тому він чув про одного надзвичайного таланта, який вилетів з драфту, бо скаути дізналися, що його батько мав проблеми з наркотиками і був кримінальником. Це їх відлякало, вони не знали, як поведе себе підліток, якщо за одну ніч стане мільйонером у хокеї. Тому Петер каже правду і знає, що саме це хоче почути Браян.
— Кевін правильний хлопець. Має найкращі оцінки в школі. У нього міцна сім’я, гарне виховання. Безумовно ніяких «off the ice problems».[7]
Браян задоволено хмикає:
— Добре. Добре. У нього такий номер, як був у тебе? Дев’ятка?
— Так.
— Я думав, вони повісять цього светра під стелею.
Петер посміхається.
— Повісять. Але з Кевіновим ім’ям.
Браян голосно сміється. Вони кладуть слухавки, пообіцявши, що скоро почуються, що Петер приїде з сім’єю до Канади і діти знову зустрінуться. Їм обом відомо, що це неправда. Тепер у них залишився тільки хокей.
Після тренування Амат збирає конуси й шайби — не тому, що його хтось попросив, а за звичкою, а ще тому, що так він має можливість не бачитися з іншими. Він сподівається, що роздягальня вже порожня, але, зайшовши, бачить Бубу і Кевіна. Два сімнадцятирічні гравці підбирають з підлоги обривки стрічки і кидають їх до сміттєвого кошика.
Амат зупиняється в дверях, здивований з того, наскільки просто розгортаються події. Кевін каже таким тоном, ніби нема нічого простішого:
— Лют узяв машину свого старого. Їдемо до Геда, в кіно!
Бубу щасливо гупає Амата по спині.
— Я ж казав! Тепер ти один із нас!
За двадцять хвилин вони вже в автомобілі. Амат розуміє, що сидить на місці Беньї, але нічого не запитує. Лют знову хвалиться, що йому відсмоктали. Кевін просить Бубу видати «якийсь жарт», і в Бубу від захвату аж мінералка пішла носом і залила все сидіння — Лют від цього скаженіє. Хлопці голосно регочуть. Говорять про фінал, про довгу дорогу автобусом до міста, де він має відбутися, про дівок і вечірки, про те, як вони разом будуть грати в основній команді. Амат поступово приєднується до загальної розмови, спершу неохоче, а потім із приємним теплим відчуттям приналежності до чогось. Тому що так простіше.