Вона підбирає з землі кілька авокадо і запихає їх у пакет. Коли Ісак захворів, їхня сім’я перейшла на мало не військовий режим: години прийому в лікарів, дата операції, доїзд і приймальні, терапія і рутинні речі, списки і звіти. Після похорону Петер замкнувся, він наче заціпенів від надто великого болю. Міра далі виходила з Майєю на прогулянки в парк, прибирала й готувала вечерю, їздила до крамниць зі своїм списком. Якось в одній книжці вона прочитала, що після глибокої травми — від побиття чи викрадення — зрив у жертви часто може відбутися значно пізніше — в кареті швидкої допомоги або в автомобілі поліції, — коли все вже позаду. Через кілька місяців після смерті Ісака Міра зненацька сіла на підлогу в супермаркеті, тримаючи в руках по авокадо, й істерично ридала, не в змозі зупинитися. Прийшов Петер і відніс її додому. Після цього він тижнями на автоматі прибирав, готував їжу, піклувався про Майю. Тепер Міра розуміє, що, можливо, вижити їм допомогло це їхнє вміння — не зірватися одночасно.
В авто дорогою додому Міра усміхається. Слухає «гучніше-плейліст». Вона цілі вихідні проведе з донькою — таке благословення. Неймовірно, як швидко та росте. Ще недавно була малою червоною родзинкою, закутаною в ковдру, і коли медсестри в лікарні сказали, що їй час їхати додому, Міра витріщилася на них так, ніби її з дитиною хочуть пустити в самотнє плавання Індійським океаном на малюсінькому плоті з пивних бляшанок. А потім це пискляве немовля стає цілою людиною. В неї з’являються власні погляди, особливості, стиль в одязі, і вона не любить солодку газованку. Хіба бувають діти, які не люблять такого? Або солодощів? Її не можна підкупити солодким — Господи, ну як можуть функціонувати батьки дитини, яку не вдається підкупити!
Ще недавно треба було допомагати їй відригнути. Тепер вона грає на гітарі. Господи. Ця любов колись перестане бути нестерпною?
Сонце зручно вляглося на верхівках дерев, повітря чисте й легке — який добрий день. Просто добрий день. Міра виходить з автомобіля саме тоді, коли Петер і Лео збираються сідати в інший. Петер цілує Міру так, аж їй перехоплює подих, а вона так його щипає, що він ніяковіє. Петер досі тримає в руці горнятко з кавою, Міра дістає пакети з продуктами і втомлено хитає головою, простягаючи руку, щоб забрати у Петера горнятко, коли на сходи виходить Майя. Батьки обертаються до неї, вони запам’ятають цю мить. Останню мить радості й спокою.
П’ятнадцятирічна дівчинка заплющує очі. Відкриває рота. І розповідає. Про все.
Коли слова затихають, на землі лежить авокадо серед уламків розбитого горнятка. На одному з найбільших уламків видно частину малюнка. Ведмедя.
30
Слова — це несерйозно. Постійно чуєш, що ніхто не хоче ними скривдити. Просто всі виконують свою роботу. Поліцейські весь час це повторюють. «Я виконую свою роботу». Тому ніхто не питає, що зробив хлопець, а щойно дівчина починає про це розповідати, її перебивають запитаннями про те, що зробила вона. Чи піднімалася сходами за ним або перед ним? Лягла на ліжко добровільно чи її змусили? Сама розстебнула блузку? Поцілувала його? Ні? Але відповіла на поцілунок? Вона пила алкоголь? Курила марихуану? Казала «ні»? Казала чітко? Чи достатньо голосно кричала? Достатньо сильно опиралася? Чому відразу не сфотографувала синці? Чому втекла з вечірки, нічого не розповівши іншим запрошеним?
Потрібно скласти максимально повну картину, кажуть вони, коли ставлять одне й те саме запитання десяток разів у різному формулюванні, щоб перевірити, чи не зміниться її версія. Це серйозне звинувачення, нагадують вони, наче саме звинувачення є проблемою. Вона дізнається про все, чого не варто було робити. Не чекати тиждень, а тоді заявляти в поліцію. Не викидати одяг, який був на ній. Не приймати душ. Не пити алкоголю. Не втрапляти в таку ситуацію. Не заходити до кімнати, не підніматися сходами, не подавати йому знаків. Якби її просто не існувало, нічого такого не сталося б — чому вона про це не подумала?