31
Спорт і наука не завжди йдуть пліч-о-пліч. Звісно, спорт полюбляє наукові дослідження про меніски і зв’язки, але не в такому самому захваті від досліджень про приниження і жорстоке ставлення в групах. А от в університетах, таке враження, цікавляться лише тим, щб спорт робить не так, і зовсім мало — всім, щб він робить правильно. Спорт каже, що наука тільки вишукує проблеми, а наука стверджує, що спорт живе з шорами на очах.
Тільки один пошук об’єднує їхні зусилля. Тільки одне питання вже століттями однаково їх хвилює: хто такий лідер?
Майя проходить усі обов’язкові обстеження в лікарні. Відповідає на всі запитання. Не плаче, не нарікає, не свариться, погоджується з усім, не перечить. Міра, навпаки, настільки не контролює себе, що не витримує всидіти на місці у кімнаті. Її телефон весь час дзвонить. Вона залучила до справи всю адвокатську агенцію, і її донька, лежачи на холодній кушетці в холодній кімнаті, розуміє, що мама почала війну. Мама мусить перейняти на себе командування, атакувати ворога, діяти, інакше вона цього не витримає. Тож Майя дістає свій телефон і надсилає Ані смс саме з цими словами: «Тепер війна». За кілька секунд отримує відповідь: «Ти і я проти цілого світу!».
За свою хокейну кар’єру Давід бачив сотні лідерів. Формальних і природжених, крикливих і мовчазних. Він не знав, що й сам може бути лідером, поки Суне не відіслав його на лід зі свистком і бандою семирічок. «З мене поганий тренер», — казав Давід, але Суне скуйовдив йому волосся і відповів: «Той, хто вважає себе добрим тренером, ніколи таким не стане». Старий дідько мав рацію і водночас помилявся.
Після того як Кевіна відвезли поліцейським авто, Давід цілу годину заштовхував гравців назад до автобуса і намагався переконати батьків, що вони нічим не зарадять, якщо будуть ось так стояти і репетувати. Вони вже три години в дорозі, але автобус далі вібрує від дзвінків і гуде, коли юніори кидаються один до одного, щоб заглянути в чийсь мобільний. Здається, ніхто у Бйорнстаді не знає, чому забрали Кевіна, поліція відмовляється надавати якусь інформацію, тому між сидіннями лавинами поширюються чутки, набираючи обертів. Навіть дорослі не залишаються осторонь — Бенґт так розхвилювався, аж слиною бризкає.
Давід сидить сам попереду, мовчки витріщається на смс у своєму телефоні. Повідомлення від Кевінового тата. Той щойно дізнався, в чому звинувачують Кевіна. Перше, чого повинен навчитися лідер, незалежно від того, чи він сам зайняв місце чи його призначили: лідерство полягає не лише в тому, що ти говориш, а й у тому, про що мовчиш.
Мама сидить біля кушетки, тримаючи в руках долоні доньки, обоє тремтять. Донька притуляється чолом до маминого.
— Ми це переживемо, мамо.
— Люба моя, не ти повинна мене втішати, а я тебе…
— Ти й утішаєш, мамо. Ти так і робиш.
У Міри знову дзвонить телефон. Майя розуміє, що це з адвокатської агенції. Вона киває мамі, гладить її по щоці, мама цілує її і каже пошепки:
— Я буду близько, в коридорі. Я тебе не лишаю.
Їхні руки далі тремтять.
Десять років Давід готував своїх гравців до саме цієї миті. Змусив їх усім пожертвувати, стерти себе на порох, навчив витримувати напруження, навіть коли тріщать плечі й гуде шия.
Заради чого це, якщо вони не виграють зараз фінал? Навіщо тобі гра, якщо не прагнеш стати в ній найкращим?
Давід завжди мав глибоке переконання, що стосувалося хокею: світ за межами льодової арени ніколи не повинен втручатися у світ всередині неї. Вони повинні лишатися чітко розмежованими. Назовні, в реальності, життя складне, страшне й важке, а всередині, на арені, — усе просто і зрозуміло. Якби Давід не провів такої чіткої межі між цими світами, його хлопці з усім тим лайном, яке вивалювали на них назовні, в реальності, зламалися б іще в дитинстві. Льодова арена була їхньою зоною волі. Їхнім єдиним щасливим місцем. Ніхто не міг цього відібрати у них: тут вони були переможцями.
Це стосується не тільки хлопців, Давід сам почувався на асфальті дивно і непристосовано, але на льоду ніколи не мав таких відчуттів. Тут останнє місце, де ще має значення дія колективу, де спершу — команда, а потім — ти, де клуб важливіший за індивіда. Але як далеко можна зайти, захищаючи свій всесвіт? Яку частину лідерства становить те, що ти кажеш, а яку — те, що замовчуєш?
Медсестра чудово знає, хто така Майя, але намагається цього не показувати. Її чоловік — Кабан, один із найкращих Петерових друзів, вони пів життя грали разом у хокей. Та однаково, коли вона щойно минала в коридорі Петера й Міру, вони її ніби не впізнали. Говорили з нею наче через скло, але вона не образилася. Їй уже доводилося з цим мати справу — це через травму, тому вони бачать тільки її медичну форму, а не обличчя. Медсестра звикла, що пацієнти і їхні близькі бачать у ній тільки її роботу аж так, що забувають, що вона людина. Але це нічого. Насправді від цього вона ще більше пишається своєю роботою.