Выбрать главу

Залишившись у палаті наодинці з Майєю, вона схиляється до неї і каже:

— Я знаю, що це жахливо неприємно. Ми постараємося зробити все якомога швидше.

Дівчинка дивиться їй в очі й киває, міцно закусивши губи. Медсестра завжди намагається зберігати професійну дистанцію, саме цього вона навчає молодших колег. «Сюди будуть приходити люди, яких ви знаєте, ви повинні ставитися до них як до пацієнтів, це питання лідерства», — зазвичай каже вона. Але зараз слова печуть їй у горлі.

— Мене звати Анн-Катрін, мій чоловік — давній приятель твого тата.

— Майя, — пошепки відповідає дівчина.

Анн-Катрін ніжно торкається долонею до дитячої щоки.

— Майє, я вважаю, що ти дуже відважна.

Петер їде з Бйорнстада назад до Геда. Іде до лікарні, готовий тріумфально розповісти Майї, що Кевіна затримала поліція. Що існує справедливість. Заходить в палату і бачить Майю. На світі нема нічого крихітнішого за власну дитину на лікарняній кушетці. Не існує ніякої справедливості. Петер сидить поруч з донькою і плаче, бо він ніколи не зможе когось убити. Врешті він запитує:

— Майє, що я можу зробити? Скажи, що я можу зробити…

Дочка гладить тата по щетині.

— Можеш любити мене.

— Так, завжди.

— Так, як любиш хокей і Девіда Боуї?

— Навіть більше, Огризочку, набагато більше.

Тоді Майя сміється. Як не дивно, але саме прізвисько «Огризочок», якому вже десять років, її розвеселило. У свої п’ять Майя з'їдала все яблуко, разом із огризком. Коли їй виповнилося дев’ять, вона змусила тата припинити так її називати, але потім весь час за цим сумувала, ніколи не кажучи про це вголос.

— Мені потрібні дві речі, — прошепотіла Майя.

— Давай я вгадаю: Ана і гітара? — питає тато.

Майя киває. До палати заходить Міра. Батьки швидко стискають одне одному пальці. Петер уже майже виходить за двері, коли донька гукає йому:

— Тату, тобі треба поговорити з Лео. Бо він страшенно злякається.

Мама з татом перезираються. Скільки ще років їхнє серце буде розриватися, ніби від інфаркту, коли вони згадуватимуть цю мить? Єдина людина, котра сьогодні не забула про молодшого брата, була його старша сестра.

Анн-Катрін сидить в ординаторській, не відводячи погляду від стіни. Вона, як і всі, чула, що поліція затримала Кевіна, але їй одній з небагатьох відомо, чому Майя в лікарні, тож вона розуміє зв’язок одного з іншим. Майя не впізнала Анн-Катрін, Кевін теж не впізнав би, хоч вона й сиділа на трибунах майже щоматчу відтоді, як він грав у дитячій команді. Чиїсь батьки залишаються безликими для деяких дітей.

Анн-Катрін надсилає смс своєму синові: «Хай щастить сьогодні». Бубу миттю відповідає: «Кев?? Ти щось чула??». Мама пише неправду: «Ні. Нічого. Милий, спробуй зосередитися на хокеї!». Минає кілька хвилин, і Бубу відповідає: «Я виграю заради Кева!!!». Мама тяжко сковтує слину і пише: «Я тебе люблю». Бубу відповідає, як усі підлітки: «Ок».

Анн-Катрін відхиляється на спинку твердого стільця, піднімає погляд на стелю і думає про всіх дітей, яким зараз так боляче. Чого лишень не побачиш у цій лікарні. Саме тому стільки її колег беруть лікарняні. Медсестри й лікарі не мають перерв ані на літні тренування, як-от у хокеї, ані фіналів, ані пауз. У них весь час сезон, день за днем, і від цього можуть ламатися навіть найміцніші. Навіть люди з Бйорнстада.

А коли навіть найміцніші не мають сил — хто ж тоді поведе інших?

Давід почав вставати й кашлянув, щоб привернути увагу хлопців, але спинився, коли побачив, що вони вже розсідаються. Але не через нього, а через Беньї. Хлопець стоїть посередині автобуса, по черзі дивиться кожному з них в очі, врешті зупиняє погляд на Філіпові, мовчазному хлопцеві, на рік молодшому за інших у команді, який живе на Височині, за три будинки від Кевінового.

— Філіпе, коли ми були малими і ти переживав, що серед усіх у команді ти найдрібніший і найгірший, коли ти не міг навіть підкинути шайбу вище жовтої рейки на бортику, що тобі казав Давід?

Філіп зніяковіло потуплює погляд на свої коліна, але Беньї бере його за підборіддя, щоб той поглянув угору Філіп не лише на рік молодший, він ще й багато років фізично відставав від таких гравців, як-от Бубу, тож ніхто навіть не помічав, як добре йому вдавалося все інше. Він був таким хлопцем, який зникає в роздягальні, нічого не каже, нікому не надокучає, просто є на своєму місці. За останні три роки він так само сором’язливо став найкращим захисником команди, і ніхто навіть не помітив, як це сталося.