Команда суперників прибуває на арену, щоб зустрітися з командою «Бйорнстад-Хокей», яку всі вони з презирством називають «Ердаль-Хокей». Вони ще задовго до матчу знали, що цим селюкам із лісу до них як за море пішки, а тепер ще й довідалися, що Кевін узагалі не буде грати. «Бйорнстад» без Кевіна — ніщо. Невдалий жарт. Збита тварина на узбіччі траси. Гравці, які прибувають на арену, самовпевнені і спокійні, вони знають, що для перемоги їм треба просто грати. Холоднокровно. Зберігати рівновагу.
Їхні тренери ще стоять біля автобуса, але гравці, які аж не тямляться від зарозумілості, хочуть побачити своїх суперників, тож заходять до арени. Лампи в коридорі до роздягалень не працюють, хтось жартує, що «жебрацькі селюки вже навіть лампи потягнули», інший відповідає: «Нащо їм? У Бйорнстаді ж немає електрики!». Спершу їм здається, що нерухома постать біля їхньої роздягальні — то просто якась тінь, їхні очі ще не звикли до сутінків, тому перший гравець наштовхнувся просто на неї. У Беньї бетонна грудна клітка, вирячені очі по черзі дивляться на кожного з двадцяти хлопців, нікого не пропускаючи. Якби в них було трохи більше часу, щоб оговтатися, вони б нервово зареготали, але зараз просто мовчки стоять у темряві, блукаючи поглядами.
Беньї не рухається. Просто чекає перед дверима. Змушує їх підійти ближче, щоб зайти до роздягальні. Їм варто би дочекатися тренерів, піти й привести суддю, але ж вони занадто горді.
Коли їм уривається терпець, можна здогадатися, що станеться далі, Беньї вже визначив, хто будуть ці двоє: один штовхає його, другий б’є кулаком у плече, Беньї приймає рух першого і так заціджує у вухо другому, що той із криками падає на підлогу. Тоді Беньї повертається до першого і двічі б’є його по ребрах, не дуже сильно, щоб не поламати, але достатньо, аби той зігнувся, а тоді Беньї ліктем товче його в шию, і він звалюється на свого товариша. Коли на Беньї налітає третє тіло, він м’яко відхиляється від стіни і штовхає нападника в спину — так, що той стрімголов залітає до темної роздягальні. Четвертий робить помилку й обома руками чіпляється за одяг Беньї, той завдає удару головою у вилицю — і він падає навспак, але ніхто його не підхоплює.
Зрозуміло, що в освітленій кімнаті Беньї не мав би шансів побити цілу команду, але в темному вузькому коридорі, де на нього могли накинутися хіба один-двоє водночас, усі з команди суперника мусили запитати себе: хто тепер піде?
Відповідь — ніхто. Цього вистачає, того секундного вагання цілої групи. Беньї зневажливо посміхається і спокійно йде собі, перш ніж хтось спромагається бодай щось сказати. Коли він відчиняє двері до роздягальні своєї команди, від двох десятків несамовитих голосів аж іде луна: «МИ ВЕДМЕДІ!», а в коридор на мить падає смужка світла, але цього вистачає, щоб усі в команді суперника побачили, наскільки їхні товариші вибиті з рівноваги.
Вони нічого не розкажуть своїм тренерам — бо що можна сказати? Що один хлопець побив чотирьох найсильніших гравців, а решта команди просто стояла і дивилася? «Бляха, це що таке було?» — бурмоче хтось. «Псих», — констатує інший. Вони вмикають світло у своїй роздягальні й намагаються пореготати з того, що сталося. Переконати один одного, що потім дістануть цього шістнадцятого номера, що це все фігня, що навіть не варто звертати увагу. А коли починається матч, вони розуміють, що нічого не вдається. Зникли ритм, темп, рівновага. Ніби вітром здуло.
Беньї натягає светр з шістнадцятим номером. Давід стає перед командою, заклавши руки за спину, опустивши погляд униз. Усю дорогу сюди він думав про те, що значить для нього лідерство, і дійшов одного-єдиного пекучого висновку: Суне був для нього особистим наставником і найбільша його сила полягала в постійному вихованні лідерів. А проблема була лише в тому, що він ніколи не давав їм діяти як лідери.
Гравці затамовують подих, але коли Давід повертає до них обличчя, він майже усміхається.
— Чуваки, хочете почути правду? Правда в тому, що ніхто не вірив, що ви сюди потрапите. Ні ваші суперники, ні асоціація, ні тренери збірної, і зрештою ніхто з присутніх зараз на трибунах. Для них це була мрія, а для вас — мета. Ніхто не досяг цього замість вас. Тож цей матч, ця мить… належить вам. Не слухайте нікого, хто стане розказувати вам, як діяти.
Давід хоче сказати ще стільки всього, але тепер вони у фіналі. Він зробив усе, що міг. Тому він просто розвертається і виходить з роздягальні. За кілька секунд за ним іде розгублений Бенґт. Команда непорушно сидить і здивовано перезирається. Потім гравці по черзі встають і двічі стукають один одного по шоломах. З усіх першим озвався найтихіший.