— Звідки ми? — питає Філіп.
— З БЙОРНСТАДА! — відповідає команда.
Лют залізає на лавку і кричить:
— ЗА КЕВІНА!
— ЗА КЕВІНА! — відповідає команда.
Беньї вже стоїть на льоду, коли інші гравці виходять. Сам-один у центральному колі, номер шістнадцять на спині, очі аж чорні. Останніми з роздягальні команди Бйорнстада виходять найбільший і найменший гравці. Бубу ляскає Амата по плечах і питає:
— Звідки ти, Амате?
Той піднімає голову, стиснувши до трему щелепи.
— З Низини.
Бубу киває і показує свої рукавиці. Він написав на них фломастером «Бідностад-Хокей». Вайлуватий жест вайлуватого хлопчиська.
Іноді такі жести — найцінніші.
Чому люди переймаються спортом? Одна жінка стоїть на трибуні, бо для неї тепер це останнє місце, яке дає прямі відповіді. Вона була лижницею елітного рівня, її підліткові роки минали за стиранням лижні, вечір за вечором, з ліхтариком на лобі та сльозами, які лилися від холоду і втоми, від величезного болю, і від поразок, і від відсутності всього, чим займалися інші підлітки у вільний час і що вона завжди пропускала. Але якщо ви запитаєте, чи шкодує вона, ця жінка лише похитає головою. Якщо запитаєте, що б вона зробила, якби могла повернутися назад у часі, вона відповість, навіть бровою не повівши: «Більше тренувалася б». Вона не може пояснити, чому так переймається спортом, бо й відомо: якщо таке запитання виникло, то відповідь однаково не допоможе щось зрозуміти.
Її син Філіп грає сьогодні у першій парі захисників, але вона знає, якою ціною йому це далося. Знає про всі пробіжки в лісі при світлі двох налобних ліхтариків, про всі години на терасі, коли він забивав шайби, а мама стояла на воротах. Знає про сльози, коли він був найменшим у команді, коли міряв свій зріст і зважувався щоранку, тому що лікар пообіцяв, що врешті його тіло виросте і він наздожене інших. Знає про відмітки олівцем на одвірку, які вона ніяк не може зафарбувати. Про розбитого малого хлопчиська, якого вона піднімала з підлоги на кухні, щоразу після того, як він переконувався, що за ніч зовсім не виріс. Не поважчав. Можливо, більше ніхто не помітив, коли він став найкращим захисником у команді, але його мама була поруч на кожному сантиметрі цього шляху.
Під час розігріву Фрак стояв, не випускаючи з рук телефон і намагаючись з’ясувати, що ж сталося з Кевіном. Досі нічого не відомо. Він припускає, що Кевінів тато, коли щось дізнається, насамперед зателефонує Давіду, але звідси не виходить додзвонитися до тренера.
Спонсори і члени правління навколо нього аж скаженіють через відсутність інформації. Вони вже обговорюють, до яких адвокатів звернуться, яким журналістам дадуть інтерв’ю і кого за це покарають.
Фрак не розлючений, зараз його почуття на зовсім іншому рівні. Він дивиться на батьків на трибуні. Намагається порахувати, скільки днів, вечорів і ночей вони вклали в цю команду. Відчуває на шиї вагу власної срібної медалі з інших часів. Він йе знає, хто забрав у них шанс пережити сьогодні найбільшу перемогу, але вже щиро ненавидить цю людину.
Це Беньї сказав Давіду й Бенґтові, щоб дозволили Лютові грати в центрі, на місці Кевіна. Не існує слів, аби пояснити, що це значить для Люта. Перед першим вкиданням Беньї зупиняється біля Амата й питає:
— Ти ж сьогодні у своїх швидких ковзанах, чи як?
Амат усміхається й киває. Суперники в себе на лавці вже вголос говорять, що «шістнадцятий отримає свої штрафні». Вони не ідіоти, вони оцінили, що Беньї справді жорстокий псих. Тому, коли суддя вкидає шайбу, Беньї на повній швидкості, піднявши ключку, мчить до суперника, який її веде, і всі, хто ще недавно бачили Беньї в неосвітленому коридорі, розуміють, що на шайбу йому плювати — він іде на силовий прийом. Суперник розставляє ноги ширше і напружується всім тілом, щоб зустріти удар.
Але удару так і не було. Беньї підхоплює шайбу, скеровує її в зону нападу, Лют робить силовий прийом у середній зоні, від якого валиться на лід, як підстрелений тюлень, — центрфорвард жертвує собою заради команди лише для того, щоб дати гравцеві третьої лінії достатньо простору. У них з’являється єдиний малий просвіт у цьому матчі, поки суперник не зрозуміє, наскільки швидко рухається Амат.
І їм вдається.
Фрак зриває собі голос, коли Амат ухиляється від воротаря й забиває шайбу під верх сітки, батьки кидаються вниз по трибунах, ніби збираються вибігти через бортики. Амат ширяє навколо воріт, піднявши руки, але не встигає далеко від’їхати, бо на нього навалюються Беньї, Лют і Філіп. Наступної миті на лід вискакує вся команда, усі наштовхуються один на одного, опиняючись то над, то під, то біля когось. Фрак хапається за чиюсь маму і кричить: