В одному будинку в кімнаті на підлозі біля ліжка своєї найкращої подруги сидить Ана, згорбившись над ноутбуком на колінах. Часом неспокійно поглядає на ліжко, щоб переконатися, що Майя не прокинулася. Тоді знову заходить на ті сторінки в інтернеті, куди стане писати вся школа, щойно дізнається про те, що сталося. Прокручує тиху стрічку ще не оновлених статусів, якісь фотографії котиків і смузі, кілька розчарованих коментарів про програш юніорів у фіналі. Більше нічого. Поки що. Ана ще раз перезавантажує всі сторінки. Вона прожила тут усе своє життя, їй відомо, як швидко поширюється інформація, хтось виявиться знайомий з кимось, чий брат серед копів, або чий друг працює в місцевій газеті, або чия мама — медсестра в лікарні. Хтось комусь щось розповість. І розверзнеться пекло. Вона оновлює сторінки — знову, знову і знову. Сильніше і сильніше клацає по клавіатурі.
Бах. Бах. Бах. Бах. Бах.
Бенґт каже команді, що готель заброньований, спонсори заплатили, тож хлопці можуть користуватися всім, що пропонує готельний сервіс, виспатися і завтра повертатися додому. Гравці запитують, куди пішов Давід. Бенґт відповідає, що їхній тренер поїхав додому, щоб бути на місці, коли поліція відпустить Кевіна.
— А якщо хтось хоче їхати додому? — питає Лют.
— Вирішуйте, як краще, ми все влаштуємо, — відповідає Бенґт. Жоден із гравців не захотів залишатися. Вони команда, вони повертаються до свого капітана. Тієї ночі на півдорозі додому новина вибухне в їхніх телефонах. Чому Кевіна затримала поліція, в чому його звинувачують і хто на нього заявив. Один із гравців починає: «Та про що мова? Я бачив їх на вечірці! Вона ж САМА на нього лізла!». Потім докидає ще один: «Бляха, яка дурня! Я бачив, як вони піднімалися до його кімнати, вона йшла ПЕРША!». Далі третій коментує: «Так ніби вона не хотіла! Ви ж бачили, як вона вдягнулася?!».
Усі вони чудово вміють вимовляти літеру «р». Коли один вимовляє «та мала курва», інші теж не мовчать.
У ліжку в своїй кімнаті, серед ключок, шайб і хокейних светрів, прокидається молодший брат — від того, що в кімнаті поруч найкраща подруга його сестри щосили жбурляє комп’ютер об стіну. Ніби сподівається, що люди, які написали те, що вона в ньому прочитала, також розіб’ються на тисячу уламків.
34
Міра й Петер сидять на низьких східцях перед будинком. Не торкаються одне до одного. Петер так чітко пам’ятає цю відстань. Бували дні, коли йому здавалося, що горе зблизило їх, що Міра залишилася з ним, хоча він на це не заслуговував, бо їй більше нема з ким розділити пам’ять про Ісака. Але відразу після смерті сина все було навпаки. Тоді горе роз’єднало їх, стало невидимим силовим полем між їхніми пучками пальців. Зараз вони туди повернулися.
— Це… моя провина, — шепоче Петер.
Міра рішуче хитає головою.
— Не кажи так. Ти не винен. І хокей не винен. Не давай цьому паскуд… не давай… не шукай для нього виправдання!
— Міро, його все життя виховував клуб. Мій клуб.
Міра не відповідає. Її кулаки вже довгий час так міцно стиснуті, що сліди від нігтів ще кілька днів не сходитимуть з долонь. Усе своє професійне життя вона віддавала закону і праву, вірила у справедливість і гуманізм, протистояла насильству і кровній помсті. А зараз вона з усіх сил намагається витіснити почуття, яке хвилею накриває її, але марно — воно змітає все на своєму шляху і перекреслює все, у що вірить Міра.
Вона хоче вбити його. Вона хоче вбити Кевіна.
Анн-Катрін і Кабан чекають на стоянці, коли повернеться з фіналу автобус із гравцями. Анн-Катрін ніколи не забуде тієї тиші, що запанувала в місті вночі — і однаково звучала, ніби приглушений шум голосів. Не забуде темні вікна будинків повсюди, хоча відомо, що там ніхто не спав — телефони й комп’ютери розсилали слова, дедалі озлобленіші, дедалі страшніші. Народ у Бйорнстаді мало говорить. А втім, часом здається, що вони тільки те й роблять, що перемовляються. Кабан обережно бере дружину за руку.
— Анн-Катрін, треба почекати. Нам не можна втручатися в це, поки… не будемо знати напевне.
— Петер — один із твоїх найкращих друзів.
— Люба, ми не знаємо, що сталося. Ніхто цього не знає. Нам не варто втручатися.
Анн-Катрін киває. Звичайно, втручатися не варто. Кожна історія має два боки. Треба почути версію Кевіна. Вона намагається переконати себе в цьому. З усіх сил намагається — нехай за неї посвідчать усі боги, небеса і пречисті матері вічності.