— Він буде щасливий, — відповідаю я.
Відчуваю себе зневаженою, та водночас мене охоплює дивна радість: тепер тінь Вівіан між мною і священником прикрашатиме нашу внутрішню кімнату — а нам бракувало саме цього! До речі, якщо Вівіан згодна продовжувати цю гру, якщо сама пропонує себе, отже, це потреба її особистого життєвого шляху — так, ніби ця необхідність відкриває потаємний механізм наших з нею внутрішніх драматургій.
Вирішую запросити її до себе, а ще — священника і студентів. П’ємо чай, смакуємо лимонною тартою щойно з печі та тістечками, які принесли Іван, П’єр і Ґабріель. Я виймаю фотоапарат і увічнюю нашу дружню зустріч, усадивши всіх під навіс в одному з кутків тераси. Вівіан пропонує помінятися місцями, аби на знімку була і я. Вона робить фото всієї нашої групи, потім знімає кожного окремо. Окремо — студенти. Окремо — дівчата. Окремо — студенти з дівчатами. Окремо — ми з Полем. Окремо — студенти зі священником. Окремо — Поль, я і священник... Я дозволяю їй все це робити, розуміючи, що вона перебуває в ілюзії моменту дружньої близькості, хоча тим часом погляд Івана перестрибує з її рук на її волосся. Потім вона відклала фотоапарат і — на наше прохання і за умови, що ми наслідуватимемо її приклад, — згодилася прочитати дещо напам’ять. Пряма, виструнчена, граційна, вона читала нам поезію Октавіо Паса, з якої я запам’ятала тільки рядок — певно, тому, що, карбуючи кожне слово, вона дивилась на мене дивно:
Її голос виразний, лункий — що й казати, голос юнки. Після оплесків вона заявила, що зараз черга читати за священником. Я пішла по збірку Шекспірових п’єс — і ми хором умовляли священника почитати. Він відмовлявся, потім раптом схопив грубий том і розгорнув його навмання. Глибоко вдихнув — ніби збирався пірнути — і на мить завмер з роззявленим ротом. Одна з його ніг ледве помітно тремтіла, вільна рука гойдалась у ритм, а голос, наче дзвін, стихав і раптом падав у глухі тони, рокочучи:
Глостер, «Ричард ІІІ»[13]. Він продовжував декламувати, підвівся, закружляв на місці — так, ніби танцював, і від його різких рухів книжка здригалась і тиради сипалися безладно. Після першого подиву ми розсміялися — і невдовзі вже ревіли реготом, згиналися навпіл, обличчями до підлоги й задами до неба, до болю тиснули кров у судинах і сльози в очах. А священник тим часом вийшов на терасу і розлючено попрямував під навіс. Не зупиняючись, він ще раз навмання розгорнув книжку, кинув репліку і махнув рукою:
Він різко згорнув книжку, кинув її на коліна Ґабріель, витягнув свої довжелезні вузлуваті руки, стрибнув і зачепився за навіс, розсміявшись — і це той, хто ще в квітні статечно крокував на чолі католиків-прочан, на ходу читаючи молитви! Чікіта миттю кинулася, гавкаючи, стрибати біля ніг священника, які відірвалися від землі і гойдалися; Поль, удаючи Чікіту, також загавкав і зареготав водночас — а за ним усі решта, дівчата, студенти, Вівіан, усі, крім мене. Мені не було смішно: я раптом побачила обличчя Бласа, викривлене нещирою посмішкою, а перед ним — на диво жалісну подобу Маріуки, нагої, худої, смаглявої, такої, якою я запам’ятала її у ванній в шале; довгі коси Маріуки спадали аж до стегон.
Я підвелася й пішла на кухню, де накинулася на рештки тістечок. Потім побігла до ванної і все виблювала у раковину — швидко, заплющивши очі; це спало мені на думку блискавично, достоту як тоді, коли наше авто пірнало у звиви шосе вздовж Кантабрійського узбережжя і треба було зупинятися терміново. Подібні напади нудоти траплялися зі мною переважно коли ми дерлися кам’яним схилом Пен’я-В’єхи, але тоді я впирала погляд у масивну постать Бласа внизу і уявляла дивовижну картину: я падаю у його обійми, вбиваю себе, а він несе мене, неживу, протягом усього шляху додому.
Ми з Вівіан у Вюрті не перетинаємось, а студенти (виявляючи перебільшену турботу про мене) жодного разу не згадують про візити жінки у золотому пальті. Та я знаю, що якщо Вівіан отримає дозвіл — як я — самостійно заходити до кабінету священника, то на робочому столі побачить дві світлини: перша — листівка з Томасом Бернгардом. А другу зробила вона сама — на ній ми, тобто я, Поль і священник, разом на терасі.