У місті я йду до магазину різної техніки, де один-єдиний продавець заклопотаний винятково касою, — таке враження, що він готовий викликати наряд поліції, якщо недбаха-клієнт матиме необережність поставити йому хоч якесь запитання. Тож я сама вивчаю інструкції, гортаю сторінки, а через пів години тривожного борсання, відчуваючи, як серце мало не вистрибує з грудей від одчаю, я, прибравши (як мені здається) бездоганно гідного вигляду, перетинаю гущавину нечитабельних назв і навмання вибираю два підручники — «Word 98 для початківців» та «Word 98 для всіх», переконуючи себе, що вони підійдуть, адже зараз 1998 рік і я працюю на програмі (або з програмою) «Word», хай який прийменник буде тут правильно вжити...
— Даруйте, месьє, мені дуже не хочеться вас відволікати, та не могли б ви мені підказати, будь ласка... Я користуюся «Макінтошем», маю програму «Word 6», тож яка з цих двох книжок...
— Мадам, шостий «Word» уже мінімум рік як не існує — таке хіба у букіністів знайдеш.
Він вирік це, навіть не глянувши у мій бік, з такою зверхньою зневагою і холодним виразом — достоту на обличчі водія, коли на червоному світлі румун, чия черга жебракувати і який прикрасив свій старенький капелюх різдвяною гірляндою, або румунка, що причепурила свою зачіску квітами з лісу, підходять до дверцят із жартівливим приниженням, міцно затиснувши у долонях картонний келишок з логотипом якогось фастфуду. «Та як ви смієте так нахабно захоплювати нашу країну?!», — обурено думають водії за своїми надійно зачиненими дверцятами. «Як ця нещасна підлога, — міркує продавець, — взагалі терпить присутність цієї дурепи?! Як ви смієте мацати своїми пальцями корінці цих премудрих посібників?!» І не має значення, що вже завтра новенькі підручники можуть опинитися у букіністів, а косовари замінять на перехрестях румунів — на загальну пиху це аж ніяк не вплине.
Повернувшись до Вюрта, я розповідаю священникові про свою провальну вилазку. І роблю висновок: це історія як про невинність, так і про турботу про іншого — варто приладу застаріти, інструкцію до нього вже ні в кого не знайдеш...
— Наймарніша марнота, наймарніша марнота, марнота усе... — зауважує священник.
Еге ж, я теж читала Книгу Екклезіястову...
— Немає нічого нового під сонцем... Подумати тільки: скільки спільного між програмним забезпеченням і сексом! На полицях усе поруч: «Word 5», «Word 6», «Word 7», «Посібник із насолоди болем», «Три уроки орального сексу», «Як збільшити сексуальний потяг»...
— Орального? — перепитує священник.
— Поясню іншим разом...
Він вибачливо усміхається.
— Будь добрішою. Не суди за тим, що бачать очі твої. Скажімо, цей вимотаний продавець... Чому б не припустити, що він трохи знайомий з класикою? Хтозна, можливо, йому випадково потрапив до рук один із текстів Святого Павла?
Авжеж, адже Святий Павло, що остерігався жінок, поставився б до мене так само, як і цей юнак, переконаний у важливості своїх обов’язків; якби Святому Павлу дали таке дрібне завдання, як наглядати за касою, він так само пишався би роллю охоронця і відваджував би нерішучих, одним поглядом угадуючи нестійкість, брак знань, несуттєвий інтерес — словом, жіночність.
Я вдячно регочу: священник чудово мене розуміє і завжди влучно відповідає. Я ніби спілкуюся з другом дитинства, достоту Блас на подарований мною малюнок відповів би іншим малюнком, або кількома словами, або усмішкою. І тоді я знайшла б у собі нові сили спостерігати за бурсою диких сарн — завдяки усім тим літнім місяцям, проведеним у Іспанії, я стала майстром анімалістичного жанру, і лише тому, що таємно тішилася, підкладаючи малюночок під матрац Бласу!..
У п’ятницю ввечері Блас і Маріука поверталися джипом до свого селища. Тож на вихідних ми задовольнялися недалекими прогулянками навколо шале та пікніками у сонячні днини. Кожну дитину просили брати з собою книжку, щоб ніхто не галасував під час сієсти, щоб можна було почути покрик орла, бекання баранів, а часом і легкий похруст камінців під ратицями сарн. Поруч завжди лежав бінокль Бласа, він навмисне залишав його для нас, знаючи, що він значно ліпший за наш бінокль, хоч і зір у Бласа був кращий: він помічав сарн там, де навіть напружившись ми не бачили геть нічого.