Векша

Борис Комар ВЕКША

ВИБРАНІ

ТВОРИ В ДВОХ ТОМАХ

ТОМ ПЕРШИЙ

_{Художник ГРИГОРІЙ ПАЛАТНИКОВ}

СВІТ У ЗАВ’ЯЗІ

_{Є на Полтавщині село Хвощівка. По один його бік текла колись річка Голубиха, але в неї спрямили русло Хоролу, що облягав село з другого боку, і на місці стариці лишилася вервечка маленьких озерець та ставків. За ними, підводячись до обріїв, розправляє плечі полтавський степ. А тут — схожа на велетенський полумисок, що вгруз у сонячну рівнину, волога, болотиста улоговина, де густо пахне лепехою, ситнягом і хвощем. Хвоща особливо багато: від того, кажуть, і назва — Хвощівка.}

_{Ось у цьому селі, Хвощівці, на Хорольщині й народився 9 червня 1927 року в селянській родині Борис Панасович Комар.}

_{Жовтневої доби багатьом випали незвичайні долі: батько письменника, Панас Сидорович — солдатський депутат на І Всеросійському з’їзді Рад, 1917 року в Петрограді бачився з Леніним. Із Петрограда привіз тоді додому чималу скриню більшовицької літератури, яку поширював у повіті. Наприкінці 20-х років — перший голова хвощівського колгоспу, згодом і впродовж багатьох років — ветфельдшер. Великий знавець лікувального зілля, зажив собі на старість доброї слави від людей як травник, — у нього й досі зберігаються вдячні листи од тих, кому покріпив здоров’я.}

_{Мати письменника — Євдокія Платонівна — колгоспниця, людина життєрадісна, діяльна, знала безліч пісень, які охоче наспівувала, пораючись у хаті (одну з таких рідкісних, давньоруського походження пісень Борис Панасович пригадає через багато літ, викликавши подив і захоплення письменницького товариства, а найбільше — Андрія Малишка. Через кого, як не через матерів та жінок, і переходить з роду в рід наша пісня — голос чистої душі народу!).}

_{Тут, у Хвощівці, Борис Комар пішов до семирічки, шостий клас якої скінчив у 1941 році. Вже мріли попереду веселі літні канікули. Та сталося інакше: почалася війна…}

_{Страшні, трагічні картини тих днів і літ вкарбуються в пам’ять назавжди: жорстокі бої радянських воїнів з фашистськими загарбниками, колони полонених на курному ромоданівському шляху, напівживі од голоду, знущання та хвороб бранці гітлерівського концтабору, прозваного в народі хорольською ямою, — не вивітрить їх час із душі, не знебарвить. (Чимало з побаченого тоді чотирнадцятилітнім хлопцем через багато років оживе в повісті “Поворотний круг” та інших творах.)}

_{Сталося під час окупації і таке: Борисові виповнився той вік, коли фашисти ось-ось мали забрати хлопця й відправити на каторжні роботи до Німеччини. Тоді мати подалася до сільської управи і правдами та неправдами переправила рік народження сина на пізніший, 1928-й. Так уже в документах і лишилося по сьогодні, хоча не молодила війна насправді ні батьків, ні дітей, а старила — кого враз, кого помалу — звісткою, бідою, чеканням або самотністю. Весною 1943 року матір убила блискавка, і Панас Сидорович, маючи на руках сина і двох дочок, на все життя лишився одинаком.}

_{Визволення прийшло восени 1943 року, і Борис Комар знову сів за шкільну парту. Закінчивши семирічку, в 1944 році здав документи до Кременчуцького залізничного технікуму, але невдовзі трапилося лихо — мінованою німецькою запальничкою (такі “подарунки” фашисти розкидали з літаків) хлопцю відірвало три пальці лівої руки. Після лікарні довелося продовжувати навчання в хорольській десятирічці. Потім Борис Комар за бажанням батька вступив на підготовчі курси Харківського ветеринарного інституту. Та, блукаючи містом, надибав випадково на дошку оголошень при університеті, де вичитав і таке: філологічний факультет, українське відділення. Було в тих словах, як нині згадує письменник, щось небуденне, чарівне і високе — мовби знак пісні чи казки, або неясний спогад (чи свій, чи пращурівський?), що манив, кликав до себе. І юнак став філологом.}

_{1947 року Борис Комар перейшов до Київського університету. Вже на п’ятому курсі, у 1950 році він почав працювати редактором відділу дитячої літератури видавництва ЦК ЛКСМУ “Молодь”, опісля — в редакціях журналів “Зміна” (пізніше перейменованого на “Ранок”), “Дніпро”, щомісячника “Романи і повісті”. Згодом керував кабінетом молодого автора при Спілці письменників України, відділом прози у видавництві “Радянський письменник”.}

_{Тепер Борис Комар на творчій роботі, витоки якої — ще в хвощівській семирічці: тут він випускав стіннівку, писав свої перші дитячі (в прямому значенні) вірші, фейлетони. А перше його оповідання для дітей (“Найкращий подарунок”) було опубліковано в альманасі “Ранок”, виданому в “Молоді” 1951 року (доопрацьоване письменником, — а він полюбляє доробляти, вдосконалювати свої твори, — воно нині має назву “Міст”). Далі — публікації в республіканських газетах, журналах та збірниках, що підготували вихід першої книжки оповідань “Незвичайне полювання” (1956 р.). Наступна книжка — “Босонога ватага” (1958 р.) стала основою майбутньої повісті в оповіданнях “Бджолиний мед”. Це зібрання яскравих пригод, що вперше побачило світ 1976 року, витримало вже кілька перевидань.}