Еллен Уайт
ВЕЛИКА БОРОТЬБА
Передмова
Коли лихо закрадається в оселю, коли мрії про успіх розбиваються вщент, коли хвороби вражають рідних, а смерть забирає дорогих нам людей, тільки одне може дати нам сили йти вперед - надія. Надія на те, що завтра буде краще, ніж сьогодні, надія на те, що все в житті зміниться на краще.
Книга «Велика боротьба» - це історія надії. Незважаючи на те, що вона написана в стилі та історичному контексті кінця ХІХ - початку ХХ століть, зміст цієї книги відповідає стану справ початку ХХІ століття. Ця історія про Бога любові, Котрий хоче захистити та спасти людство, передбачивши для цього план, коли ще самого людства не було. Колй страждання і смерть з'явилися на Землі, Бог не стояв осторонь, спостерігаючи за спустошенням Землі. Він почав утілювати План спасіння, план, котрий не залишає байдужою жодну людину та діє й донині.
В історії людства було немало тих, хто претендував на право тлумачити біблійне вчення. Надію та мир не раз зневажали ті; хто стверджував, що вони діють іменем та в ім'я Бога. Світ і сьогодні переповнений неправильним розумінням характеру Бога та сумнівами щодо самого факту Його існування.
Але, незважаючи ні на що, Божа любов до людства не ослабла. Незалежно від того, що про Нього говорять і які вчення поширюють, істина про Бога міститься в Його Слові, і вона відкриється кожному, хто шукатиме її всім серцем.
Чи шукаєте ви істину? Мир? Надію? До кого ви хочете звернутися? Люди дедалі частіше вдаються до політики сили. Стан світової економіки продовжує погіршуватися. Стихійні лиха та техногенні катастрофи завдають колосального збитку, забираючи тисячі життів. Людська мудрість більше не обіцяє світлого майбутнього та не дає надії на щастя.
Але ми не покинуті без надії! Подивіться на сліди Бога в людській історії - і ви побачите, на що Він пішов, щоб спасти нас. Відкрийте для себе правду, котра захистить вас від диявольської неправди. Знайдіть істину, яка змінить ваше життя, подарувавши вам обітницю вічного життя.
І, врешті-решт, подивіться в майбутнє крізь пророцтва Святого Письма, погляньте на ненаписану історію. Коли світ руйнується, Бог ще дужче тримає вас у Своїх руках. Поки ми з Ним, наше майбутнє в безпеці.
Незалежно від того, що відбувається у вашому житті або у світі навколо вас, ви можете мати велику надію та впевненість у завтрашньому дні. Відкрийте своє серце для надії, яку Бог пропонує вам сьогодні.
Видавці
Розділ 1. Любов та довготерпіння Христа
“О, коли б ти хоч у цей твій день зрозумів, що потрібно для миру твого! Та нині це закрите від очей твоїх. Бо прийдуть на тебе дні, коли вороги твої оточать тебе валом, і обложать тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють тебе з землею, і повбивають дітей твоїх, і не залишать в тобі каменя на камені за те, що ти не зрозумів часу відвідання твого” (Луки 19:42—44).
З вершини Оливної гори Ісус дивився на Єрусалим. Чудовий і мирний краєвид відкривався перед Ним. Був час Пасхи, і з усіх земель сюди збиралися сини Якова на велике національне свято. Серед садів і виноградників, зелених схилів, вкритих наметами мандрівників, підносилися вкриті терасами величні пагорби, палаци й могутні башти столиці Ізраїлю. Здавалося, “дочка Сіону” гордовито говорила: “Сиджу, як цариця, і не побачу смутку” (Об'явлення 18:7). Вона була такою ж прекрасною і такою ж впевненою в прихильності небес, як і тоді, коли багато років тому царський співець вигукнув: “Прекрасна країна, відрада всієї землі, — гора Сіон... місто Царя великого” (Псалми 47:3). З гори відкривалась велична панорама храмових споруд. Промені призахідного сонця освітлювали сніжну білизну мармурових стін та відбивалися в позолоті воріт, башти й крила. Це була досконала краса, гордість юдейської нації. Хто з дітей Ізраїлю міг без почуття радості й захоплення споглядати цю картину?! Однак цілком інші думки хвилювали Ісуса. “Коли Він наблизився до Єрусалима, то, дивлячись на нього, заплакав над ним” (Луки 19:41), Серед загальних радощів Свого тріумфального в'їзду в Єрусалим, коли Його зустрічали з пальмовим віттям в руках, серед урочистих вигуків “Осанна!”, які луною відбивалися в горах, серед тисяч голосів, що вітали Його як Царя, Відкупитель світу був охоплений раптовою й незрозумілою скорботою. Він, Син Божий, Обіцяний Месія, влада Котрого перемагала смерть і викликала її в'язнів з могил, плакав; і це були не сльози звичайного горя, але страшної, невгамовної муки.
Він плакав не за Себе, хоч добре знав, куди вела Його дорога. Перед Ним простягалася Гефсиманія, де Він зазнає тяжких душевних мук. Ісус бачив Овечі ворота, через які протягом багатьох століть проводили жертовних тварин і які відчиняться перед Ним, коли Він “як ягня буде проваджений на заколення” (Ісаї 53:7). Поруч підносилася Голгофа — місце розп'яття. І незабаром Христос мусить пройти цим шляхом, вкритим страшною темрявою, коли Він принесе Своє життя в жертву за гріх. Однак не роздуми над цими сценами пригнічували Його в цей час радощів. Не передчуття надлюдських страждань стискало Його любляче серце. Він плакав за тисячами приречених мешканців Єрусалима — сліпих і глухих у своїй нерозкаяності, яких Він прийшов благословити і спасти.
Перед очима Ісуса пройшла більш ніж тисячолітня історія вибраного народу, який користувався особливою прихильністю Бога, перебуваючи під Його охороною.
Ось гора Моріа, де син обітниці, покірна жертва, був зв'язаний на жертівнику — символ жертви Сина Божого. Там був укладений заповіт благословення з батьком усіх віруючих, і йому була дана славна обітниця про Месію (Буття 22:9, 16—18). А там полум'я, що здіймалося до неба з жертівника на току Орни, зупинило меч ангела-губителя; це символізувало жертву Спасителя та Його заступництво за грішників (1 Хронік 21). Єрусалим був звеличений Богом понад усі інші місця землі. Господь обрав Сіон. “Він вибрав його за оселю Собі” (Псалми 131:13). Тут протягом століть святі пророки несли людям вістку застереження. Тут кадили священики, і разом з пахощами фіміаму підносилися до Бога молитви віруючих. Тут щоденно проливалася кров заколених тварин, які вказували на Божого Агнця. Тут Єгова з'являвся в хмарі слави над престолом благодаті ковчега заповіту. Сюди опустилися таємничі сходини, що з'єднували землю з Небесами, по яких підіймаються і спускаються Божі ангели і які відкривають світові шлях до Святого святих (Буття 28:12; Івана 1:51). Якщо б Ізраїль як нація залишався вірним Богові, Єрусалим навіки був би обраним Божим містом (Єремії 17:21—25). Однак історія цього обраного народу — лише повість відступництва і бунту. Ізраїльтяни чинили опір милосердю Небес, зловживали даними їм перевагами та нехтували своїми можливостями.
Хоч Ізраїль і “соромив Божих послів, і погорджував їхніми словами, і насміхався з Його пророків” (2 Хронік 36:16), Бог продовжував виявляти Себе як “Господь милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий” (Вихід 34:6). Незважаючи на численні зневаги, Його милість і далі продовжувала благати до них. З любов'ю, більшою за любов батька до свого сина, Бог “посилав до них через Своїх послів слова остороги, бо Він змилосердився над народом Своїм та над оселею Своєю” (2 Хронік 36:15). А після того, як умовляння, прохання і докори залишилися без уваги, Бог послав їм найдорогоцінніший дар Небес; в цьому Дарі Він віддав людям усі Небеса.
Щоб вблагати нерозкаяне місто, був посланий Син Самого Бога. Це Христос переніс ізраїльський народ, як добру виноградну лозу, з Єгипту (Псалми 79:9). Його рука прогнала язичників, і Він посадив цю лозу “на плодючій вершині гори” (Ісаї 5:1—4). Піклуючись про неї, Господь оточив її огорожею, послав Своїх слуг доглядати її. “Що ще можна було вчинити для Мого виноградники, — запитував Він, — чого Я не зробив для нього?” Він очікував, що виноградник принесе добрі грона, а він приніс дикі ягоди. І все ж, не втрачаючи надії врятувати виноградник від остаточної загибелі, Він прийшов Сам особисто, обкопав його, розчищав і доглядав його. Господь був невтомним у Своїх намаганнях врятувати посаджений Ним виноградник. Протягом трьох років Господь світла і слави ходив серед Свого народу. Він “ходив, чинячи добро і зціляючи всіх, кого поневолив диявол”, “зціляючи розбитих серцем, проповідуючи полоненим визволення, сліпим — прозріння”, очищуючи прокажених, повертаючи кривим і глухим можливість рухатись і чути, воскрешаючи мертвих та звіщаючи вбогим Євангеліє (Дії 10:38; Луки 4:18; Матвія 11:5). До всіх людей Він звертався з милосердним закликом: “Прийдіть до Мене, всі знеможеш і обтяжені, і Я заспокою вас” (Матвія 11:28).