Та незважаючи на загальне згасання віри й побожності, у цих церквах є правдиві послідовники Христа. Перш ніж останні суди Божі відвідають землю, в народі Божому відбудеться таке відродження правдивої побожності, якого не було з часів апостолів. На дітей Божих буде злитий Його Дух і сила. Тоді багато віруючих вийдуть з церков, у яких любов до світу витіснила любов до Бога і Його Слова. Чимало як служителів, так і простих людей з радістю приймуть великі істини, котрі з волі Божої проголошуються в цей час, щоб приготувати народ до Другого приходу Господа. Ворог людських душ бажає перешкодити цій роботі, і перш ніж почнеться такий рух, він спробує випередити його, запропонувавши підробку. В тих церквах, котрі сатані вдасться ввести в оману, він створюватиме видимість злиття особливих благословень Божих; в них також буде виявлятися уявний інтерес до релігії. Багато людей радітимуть з приводу того, що Бог творить для них чудеса, хоча це буде дія іншого духа. Під релігійною маскою сатана буде прагнути до поширення свого впливу на весь християнський світ.
У багатьох релігійних пробудженнях, котрі відбулися за останні півстоліття, більшою чи меншою мірою діяла та ж сила, яка виявить себе у майбутніх всесвітніх рухах. Вона виявляється в емоційному збудженні, змішанні правди з оманою, що зводить багатьох. Однак кожний матиме можливість встояти перед цією оманою. У світлі Божого Слова неважко визначити характер цих рухів. Де люди нехтують свідченнями Біблії, відвертаючись від простих істин, які випробовують душу та вимагають самозречення і відмови від світу, там немає Божого благословення. І коли дотримуватись критерію, залишеного Самим Христом: “По плодам їхнім пізнаєте їх” (Матвія 7:16), — стає очевидним, що подібні рухи — це не діяльність Божого Духа.
В істинах Свого Слова Бог відкрив Себе людям; і для всіх, хто приймає ці істини, вони є щитом проти спокус сатани. Нехтування ними відчинило двері тим порокам, які заполонили сьогодні весь релігійний світ. Значною мірою втрачене розуміння природи Божого Закону та його важливого значення. Хибні уявлення про характер, незмінність і вимоги божественного Закону призвели до помилкового розуміння таких питань, як навернення й освячення, а наслідком цього стало зниження вимог до побожності в церкві. Цим пояснюється відсутність Духа Божого і Його сили в пробудженнях наших днів.
У різних віровизнаннях є люди, відомі своєю побожністю, які визнають цей факт і гірко жалкують з цього приводу. Говорячи про небезпеки, що загрожують релігії в наш час, професор Едвард А. Парк влучно зазначив: “Одна з небезпек полягає в тому, що з кафедри не проповідується Закон Божий. Раніше кафедра була відлунням голосу сумління... Наші найвидатніші проповідники виголошували такі величні проповіді, тому що наслідували приклад Господа, приділяючи належну увагу Законові, його заповідям і пересторогам. Вони повторювали два великих принципи, а саме: Закон є відображенням досконалості Бога, і людина, яка не любить Закону, не любить і Євангелія, бо Закон, як і Євангеліє, — це дзеркало, котре відображає правдивий характер Бога. Ця небезпека тягне за собою іншу: недооцінку сили гріха, його результатів і поширеності. Наскільки справедлива заповідь, настільки ж згубним є непослух їй...
З вищезгаданими небезпеками пов'язана й небезпека недооцінки правосуддя Божого. У сучасних проповідників помітною стає тенденція відокремити божественне правосуддя від божественного милосердя, звести його до рівня почуттів, а не принципу. Призма сучасного богослів'я роз'єднує те, що було з'єднане Богом. Закон Божий — це добро чи лихо? Це — добро. Якщо так, то і правосуддя є добром, бо воно робить можливим запровадження Закону в дію. Від звички недооцінювати божественний Закон і правосуддя — згубні наслідки людського непослуху — люди легко переходять до недооцінки благодаті, яка робить можливим викуплення від гріха”.
Таким чином Євангеліє знецінюється у свідомості людей, а незабаром вони будуть готові відмовитися й від самої Біблії.
Чимало релігійних вчителів твердять, що Христос Своєю смертю скасував Закон, а тому люди вільні від його вимог. Декотрі називають Закон обтяжливим ярмом і протиставляють рабству Закону свободу, яку дає Євангеліє.
Але не таким було ставлення пророків і апостолів до святого Закону Божого. Давид сказав: “Я буду ходити на просторі, бо заповідей Твоїх шукаю” (Псалми 118:45). Апостол Яків, котрий писав після смерті Христа, назвав Десятислів'я “законом царським”, “досконалим законом, законом свободи” (Якова 2:8; 1:25). А Йоан через півстоліття після розп'яття Ісуса проголосив благословення на тих, “котрі додержуються заповідей Його, щоб мати право доступу до дерева життя і ввійти в місто воротами” (Об'явлення 22:14).
Твердження про те, що Христос Своєю смертю скасував Закон Свого Отця, не має жодної підстави. Коли було б можливим змінити Закон або скасувати його, тоді не було б потреби у смерті Христа; смерть Спасителя не тільки не скасувала Закон, а й довела його незмінність. Син Божий прийшов “звеличити і прославити Закон” (Ісаї 42:21). Він сказав: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон чи пророків. ...Доки небо і земля не минеться, жодна йота, жоден значок в Законі не минеться” (Матвія 5:17—18). А про Себе Ісус сказав: “Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу, і Закон Твій у Мене в серці” (Псалми 39:9).
Божий Закон за своєю природою незмінний. Він відкриває волю й характер свого Творця. Бог є любов, і Його Закон також є любов. Два великі принципи Закону — це любов до Бога і до людини. “Любов - виконання Закону” (Римлянам 13:10). Характер Божий — праведність та істина, така ж природа і Його Закону. Псалмист сказав: “Закон Твій — то істина”; “Всі Твої заповіді — справедливість” (Псалми 118:142, 172). Апостол Павло зазначив: “Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра” (Римлянам 7:12). Цей Закон — відображення мудрості та волі Божої — повинен бути таким же вічним, як і його Творець.
Через навернення й освячення люди примиряються з Богом і починають жити згідно з принципами Його Закону. Напочатку людина була створена за подобою Божою. Вона перебувала в повній гармонії з природою і Законом Божим; принципи праведності були закарбовані в її серці. Але гріх розлучив її з Творцем. Людина більше не відображала божественний образ, її серце ворогувало з Законом Божим. “Помисли плотські — ворожнеча проти Бога, бо Законові Божому не підкоряються, та й не можуть” (Римлянам 8:7). Але “так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного”, щоб примирити людину з Богом. Через заслуги Христа людина може відновити гармонійні стосунки зі своїм Творцем, її серце має бути відновлене божественною благодаттю; вона повинна прийняти нове життя, що сходить згори. Така переміна є новим народженням, без якого, за словами Ісуса, людина “не може побачити Царства Божого” (Івана 3:3).
Перший крок до примирення з Богом — це усвідомлення гріха. “Гріх є беззаконня” (1 Івана 3:4), “бо Законом пізнається гріх” (Римлянам 3:20). Щоб усвідомити свою вину, грішник випробовує свій характер великим мірилом праведності. Це — дзеркало, яке відкриває досконалість праведного характеру та допомагає людині побачити власні вади.
Закон відкриває людині її гріхи, але не може зцілити її від них. Обіцяючи життя його виконавцям, він виголошує смертний вирок його порушникам. Тільки Євангеліє Христа може звільнити людину від прокляття і скверни гріха. Людина повинна розкаятись перед Богом, Закон Якого вона порушила, та повірити в Христа — свою викупну Жертву. Таким чином вона отримує “прощення давніше зроблених гріхів” (Римлянам 3:25) і стає спільником божественного єства. Вона стає дитиною Божою, прийнявши Духа всиновлення, Котрий кличе: “Авва, Отче!” (Римлянам 8:15).
Чи може тепер людина порушувати Закон Божий? Апостол Павло писав: “То ж чи не знищуємо ми Закон вірою? Зовсім ні! Ми підтверджуємо Закон”. “Ми померли для гріха, як же нам жити в ньому?” (Римлянам 3:31; 6:2). А Йоан проголосив: “Бо то любов дорога, щоб ми дотримувались Його заповідей; а заповіді Його не тяжкі” (1 Івана 5:3). Під час нового народження серце приводиться до гармонії з Богом і Його Законом. Коли грішник зазнає цієї величезної зміни, він переходить від смерті до життя, від гріха — до святості, від переступів і непокори — до послуху й вірності. Старе життя ворожнечі з Богом закінчилося; починається нове життя у вірі, любові й мирі з Богом. Тоді “виправдання Закону” здійснюється “в нас, які живуть не за плоттю, а за духом” (Римлянам 8:4). Нашим гаслом будуть слова: “Як я люблю Закон Твій!” (Псалми 118:97).