“Тож пильнуйте... щоб прийшовши несподівано, не застав вас сплячими” (Марка 13:35—36). Яким небезпечним є становище тих, хто, втомившись від чекання, починають захоплюватися світськими розвагами. У той час, коли ділова людина буде зайнята гонитвою за наживою, любителі розваг задовольнятимуть свої примхи, а раба моди впорядковуватиме своє вбрання, — тієї години Суддя усього світу винесе вирок: “Ти зважений на вазі і знайдений дуже легким” (Даниїла 5:27).
Розділ 29. Чому існують зло і страждання
Для багатьох походження гріха і причини його поширення в світі залишаються таємницею. Люди бачать страшні наслідки зла — горе і спустошення — і запитують, яким чином усе це може допустити Бог, безмежний у Своїй мудрості, силі та любові? Цієї таємниці вони не можуть осягнути. У своїх сумнівах вони залишаються сліпими щодо істин, які відкриті в Слові Божому і мають таке велике значення для спасіння людей. Є й такі, хто, прагнучи дослідити причину існування гріха, намагаються проникнути в те, що Богом ніколи не було відкрите, і звичайно, не знайшовши відповіді на свої запитання та керуючись духом сумніву і прискіпливості, виправдовують цим своє заперечення Святого Письма. Інші не знаходять задовільного пояснення великої проблеми зла внаслідок того, що перекази й хибні тлумачення затьмарили вчення Біблії про Божий характер, природу Його правління і принципи ставлення до гріха. Неможливо логічно пояснити виникнення гріха та причини його існування. Однак досліджуючи як походження, так і остаточне знищення гріха, можна отримати нове уявлення про справедливість і милосердя, котрі Бог виявляє у Своєму ставленні до гріха. Те, що Бог не несе відповідальності за появу гріха, чітко з'ясовується в Писанні. Він нікого не позбавляв Своєї божественної милості, і не було жодної помилки в системі Його правління, що могла б викликати непокору і повстання. Гріх — це непрошений гість, присутність якого нічим не може бути виправдана. Це нез'ясована таємниця; і виправдовувати гріх — значить захищати його. Якби можна було знайти причину або пояснити його Існування, то він перестав би бути гріхом. Єдино правильне визначення гріха є те, що дане Словом Божим: “Гріх — це беззаконня” (1 Івана 3:4). Тут виявляється дія принципу, який суперечить великому Закону любові, що є підвалиною божественного правління.
До виникнення зла у Всесвіті панували мир і радість. Усе перебувало в досконалій гармонії з волею Творця. Любов до Бога була понад усе, а любов один до одного — чистою і вільною від пристрасті. Христос, Слово, Єдинородний від Бога, був одне з вічним Отцем — за природою, характером і намірами - єдина Особа в усьому Всесвіті, посвячена в усі плани й наміри Бога. Через Христа Отець створив усі небесні істоти. “Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то володіння, чи то князівства, чи то владу...” (Колосянам 1:16); усе небо виявляло Христові таку ж відданість, як Отцеві.
Оскільки закон любові служив основою Божого правління, то щастя всіх створених істот залежало від їхньої абсолютної згоди з Його великими принципами праведності. Бог бажає, щоб усі створені Ним істоти служили Йому з любові, з почуття поваги, що походить з розуміння й оцінки Його характеру. Він не знаходить ніякого задоволення від примусової пошани, тому всім дає свободу вибору, щоб Його творіння могло служити Йому добровільно.
Однак знайшовся той, хто вирішив зловжити цією свободою. Гріх зародився в тому, хто після Христа був найбільше уславлений Богом і в своїй могутності й славі посідав найвище становище серед небожителів. До свого падіння Люцифер був першим херувимом-хоронителем, святим і бездоганним. “...Так говорить Господь Бог: ти зразок досконалости, повен мудрости і корона краси. Ти був у Едемі, у саду Божому: усяке дороге каміння прикрашало твою одіж... Ти помазаний херувим-покровитель. Ти був на святій горі Божій, ходив серед вогнистого каміння. Ти був бездоганний у своїх вчинках від дня твого створення, аж поки не знайшлося на тобі беззаконня” (Єзекіїля 28:12—15 С.П.).
Люцифер завжди міг би користуватися прихильністю Бога, любов'ю і шаною ангельського воїнства, якби він віддавав свої благородні здібності для благословення інших і для прославлення свого Творця. Але пророк говорить: “Високо неслось твоє серце через красу твою. Ти занапастив свою мудрість через свою вроду” (Єзекіїля 28:17 С.П.). Поступово Люцифер почав плекати в своєму серці бажання самозвеличення. “...Ти ставиш твій розум нарівні з розумом Божим...” (вірш 6). “Ти ж сказав у серці своєму: ‘Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого і сяду на горі зборів богів... підіймуся понад вершини хмар, уподібнюсь Всевишньому!’” (Ісаї 14:13—14). Замість того, щоб заохочувати твориво Боже любити свого Творця понад усе, віддати Йому всю любов і вірність створених Ним істот, Люцифер спробував примусити їх служити та поклонятися йому. Зажадавши честі, яку безмежний Отець виявляв Своєму Синові, повелитель ангелів став домагатися влади, яка належала тільки Христові.
Небеса раділи, відображаючи славу Творця та віддаючи Йому хвалу. Доки Бог був саме так шанований, всюди панували мир і щастя. Але тепер гармонія небес була порушена. Самолюбство та самозвеличення, що суперечили плану Творця, викликали лихі почуття і бажання в свідомості тих, для кого раніше прославлення Бога було найвищою радістю. На небесних нарадах Люцифера благали усвідомити свою помилку і неправоту. Син Божий представив перед ним усю велич, доброту і справедливість Творця, а також святу і незмінну природу Його Закону. Сам Бог запровадив порядок на небесах і, порушуючи його, Люцифер зневажав свого Творця і губив самого себе. Але висловлені в дусі безмежної любові та милості застереження викликали в нього тільки дух опору. Люцифер дозволив, щоб почуття заздрості до Христа повністю опанувало ним.
Гордість від усвідомлення власної величі викликала жагу верховної влади. Він не оцінив тієї високої честі — дару Божого — і не виявив вдячності своєму Творцеві. Він хизувався своєю славою і високим становищем прагнув стати рівним Богові. Небесне воїнство любило й поважало його. Ангели із задоволенням виконували його повеління, і він був наділений мудрістю і славою більше за них усіх. Проте Син Божий був визнаним Правителем небес, єдиним з Отцем у владі й силі. Христос брав участь у всіх нарадах Бога, тим часом, як Люциферові не було дозволено проникати в божественні плани. “Чому, — запитував себе цей могутній ангел, — Христові належить верховна влада? Чому Його шанують більше за мене, Люцифера?”
Залишивши своє місце перед лицем Божим, Люцифер почав сіяти дух незадоволення серед ангелів. Він діяв таємно, спочатку приховуючи свої справжні наміри. Під удаваною повагою до Бога намагався викликати незадоволення законами, яким підкорялися небесні істоти, заявляючи, що ці закони надмірно обмежують свободу. “Оскільки ангели за своєю природою святі, — запевняв він, — то вони могли б керуватися власною волею”. Він сподівався викликати до себе прихильність і співчуття, говорячи, що Бог був несправедливим до нього, коли наділив Христа верховною владою. При цьому Люцифер переконував небожителів, що, прагнучи до більшої слави і честі, він зовсім не бажає самозвеличення, але намагається дати свободу всім небожителям, щоб таким шляхом вони могли досягти вищого рівня буття.
Бог у Своїй великій милості довго терпів Люцифера. Він не позбавив його високого становища, коли той вперше виявив духа незадоволення, і навіть тоді, коли почав висувати свої безпідставні претензії перед вірними ангелами. Він ще довго залишався на небесах. Йому знову й знову пропонували прощення за умови, що він покається і підкориться. Були докладені всі зусилля, на які здатна тільки безмежна Любов і Мудрість, щоб переконати його в помилковості поглядів. Дух незадоволення ніколи раніше не був відомий на небі. Спочатку і сам Люцифер не розумів, до чого це його призведе; він не усвідомлював справжнього характеру своїх почуттів. Але коли була доведена безпідставність його незадоволення, Люцифер переконався в тому, що він неправий, а божественні вимоги справедливі і що він повинен визнати це перед усім небом. Якби він так вчинив, то врятував би себе і багатьох ангелів. Тоді він ще певною мірою був відданий Богові. Хоча Люцифер залишив своє становище херувима-хоронителя, проте якщо б захотів повернутися до Бога, визнати мудрість Творця і задовольнитися тим місцем, яке було призначене йому у великому Божому плані, тоді він міг би знову посісти своє місце. Але пиха не дозволила йому підкоритися. Він уперто відстоював свої погляди, запевняючи, що йому немає в чому каятись, і таким чином остаточно вступив у велику боротьбу зі своїм Творцем.