Ті, хто обрав своїм вождем сатану і перебуває під його владою, не готові до того, щоб стати перед Богом. У їхніх характерах вкорінилися пиха, обман, розпуста і жорстокість. Чи зможуть вони ввійти в небеса і жити там вічно з тими, кого ненавиділи і зневажали тут, на землі? Істина ніколи не погодиться з Неправдою, смирення — із самовпевненістю і пихою, чистота — з розпустою, а безкорислива любов — з егоїзмом. Яку радість небо може запропонувати тим, хто цілком поглинутий своїми земними, егоїстичними інтересами?
Чи можуть ті, хто все життя провів у боротьбі проти Бога, раптом перенестися на небо і стати свідком тієї високої і святої досконалості, яка панує там, де кожна душа сповнена любові, де кожне обличчя світиться радістю, де на славу Бога й Агнця лунає чарівна мелодійна музика, де від лиця Того, Хто Сидить на престолі, виходять нескінченні промені світла, що осявають викуплених? Хіба можуть ті, чиї серця переповнені ненавистю до Бога, істини й святості, перебувати у спілкуванні з небесними істотами і об'єднуватися з ними в їх похвальних піснях? Чи могли б вони витримати славу Божу й Агнця? Ні, і ще раз ні! їм був даний час випробування, щоб вони мали змогу сформувати свій характер для небес, але вони не привчили свій розум любити чистоту, не опанували небесну мову, а тепер уже надто пізно. Життя, проведене в боротьбі проти Бога, зробило їх непридатними для небес. Чистота, святість і мир стали б мукою для них, а слава Божа — палаючим вогнем. Вони не витримали б цього всього в небі, і в них виникло б тільки одне бажання — втекти із цього святого місця. Вони радше обрали б смерть, щоб тільки сховатися від лиця Того, Хто вмер задля їхнього спасіння. Доля беззаконних буде вирішена їхнім власним вибором. Бог буде справедливим і милосердним, якщо вони не потраплять на небо, бо вони самі відкинули Його.
Подібно до вод потопу, вогонь великого дня проголосить Божий вирок про те, що нечестиві є невиправними. Вони не бажають підкоритися божественному авторитету. Вони обрали шлях повстання, а коли їхнє життя закінчиться, то буде надто пізно змінити напрям думок на протилежний — беззаконня повернути до послуху, а ненависть — до любові.
Зберігши життя Каїна-вбивці, Бог показав світові, якими були б наслідки, якби грішникові було дозволено жити, щоб продовжувати шлях невгамовного беззаконня. Через вплив і приклад Каїна багато його нащадків були введені в гріх, і сталося “велике розбещення людини на землі, і весь нахил думки серця її — тільки зло повсякденно.., І зіпсувалась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством” (Буття 6:5, 11).
Зі співчуття до світу Бог знищив нечестивих мешканців землі за днів Ноя. Із милосердя Він знищив розпусних мешканців Содома. Під впливом облудної сили сатани беззаконники користуються співчуттям і любов'ю у народі, і постійно схиляють інших на свій бік. Так було за днів Каїна і Ноя, Авраама і Лота, так само є і в наші дні. З милосердя до Всесвіту Бог врешті-решт знищить тих, хто відкидає Його благодать.
“Бо плата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім” (Римлянам 6:23). Якщо життя — це спадщина праведних, то смерть — доля беззаконних. Мойсей сказав Ізраїлеві: “...Я сьогодні відкрив перед тобою життя та добро і смерть та зло” (Повторення Закону 30:15). Смерть, про яку тут йдеться, не є тією смертю, яка спіткала Адама, бо все людство несе покарання за його беззаконня. Це “друга смерть” (Об'явлення 20:14), яка протиставляється тут вічному життю.
Внаслідок гріха Адама весь людський рід став підвладним смерті. Всі однаково сходять у могилу. Але План спасіння пропонує всім звільнення від гробу. “...Настане воскресіння праведних і неправедних” (Дії 24:15). “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживають...” (1 Коринтянам 15:22). Але між цими двома групами воскреслих буде проведена межа. “...Всі, хто в гробах, — Його голос почують і повиходить: ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі зло чинили, на воскресіння Суду” (Івана 5:28—29). “Блаженний і святий, хто виявиться достойним воскресіння життя”, “над ними друга смерть не матиме влади...” (Об'явлення 20:6). А ті, хто не отримав прощення через покаяння і віру, повинні прийняти “плату за гріх”. Згідно зі своїми вчинками вони нестимуть різне покарання як за тривалістю, так і за силою — “за вчинками їхніми”, і врешті-решт помруть другою смертю. Оскільки справедливий і милосердний Бог не може спасти грішника в його гріхах, Він позбавить його життя, право на котре він втратив сам через свої беззаконня і довів цим, що не гідний життя. Натхненний письменник зазначив: “А ще трохи — й не буде нечестивого, і будеш дивитись на місце його — і не буде його” (Псалми 36:10). В іншому місці читаємо: “...І стануть вони, немов їх не було” (Овдія 16). Вкриті ганьбою, вони зникнуть у безнадійному вічному забутті.
Таким чином буде покладений край гріху з усім його горем і руйнуваннями, які він спричинив. Псалмист говорить: “Ти... грішників знищив, ім'я їхнє Ти витер на вічні віки! О вороже мій, руйнування твої закінчились на вічність...” (Псалми 9:5—6). Йоан, роздумуючи про вічність, чув вселенський гімн хвали, в якому немає дисонансу. Все творіння як на небі, так і на землі вихваляло Бога (Об'явлення 5:13). Там не буде жодної пропащої душі, яка зневажала б Бога у своїх нескінченних муках; ніякий зойк нещасних істот в “пеклі” не буде змішуватись зі співом спасенних.
На хибній теорії про природне безсмертя ґрунтується вчення про свідомий стан після смерті, котре, як і вчення про вічні муки, суперечить ученню Біблії, здоровому глузду людяності. Згідно із цією загальноприйнятою думкою спасенні на небі знають про все, що відбувається на землі, особливо про життя своїх друзів, яких вони залишили тут. Але хіба померлі можуть почуватися щасливими, коли вони бачать страждання живих, бачать гріхи їхніх улюблених, а також їхні скорботи, розчарування в житті? Чи могли б вони почувати себе щасливими на небі, дивлячись на це все? І наскільки ж безглуздою є віра в те, що, як тільки дихання покидає тіло, душа непокаяного одразу ж потрапляє в пекельне полум'я! Яких душевних мук повинні зазнати ті, хто бачить своїх друзів, що помирають непідготовленими до смерті й потрапляють у вічні муки! Багато хто божеволіє від тієї страшної думки.
А що говорить Писання про це? Давид стверджує, що людина несвідома після смерті: “...Вийде дух його — і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть” (Псалми 145:4). Соломон також підтверджує цю думку: “Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають... І їхнє кохання, і їхня ненависть та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем діється!.. Бо немає в могилі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!” (Екклезіяста 9:5—6, 10).
Коли у відповідь на молитву Єзекії йому було продовжене життя на п'ятнадцять років, вдячний цар віддав Богові хвалу за Його велику милість. У цій хвалі він відкриває причину своєї радості: “...Бо ж не буде могила прославляти Тебе, смерть не буде Тебе вихваляти... Не мають надії на правду Твою ті, хто сходить до гробу. Живий, тільки живий — Тебе славити буде, як ось я сьогодні...” (Ісаї 38:18—19). Популярна теологія навчає, що померлі праведники потрапляють у небесні оселі блаженства, виславляючи там Бога безсмертними вустами, але Єзекія не бачив такої славної перспективи після смерті. Його слова погоджуються зі свідченням псалмиста: “Бо ж у смерті нема пам'ятання про Тебе, у могилі -ж хто буде хвалити Тебе?” “Не мертві хвалитимуть Господа, і не ті, хто сходить у місце мовчання” (Псалми 6:6; 113:25).
Апостол Петро в день П'ятидесятниці заявив, що патріарх Давид, “що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня... Не зійшов-бо на небо Давид...” (Дії 2:29, 34). Той факт, що Давид залишається в могилі до дня воскресіння, свідчить про те, що праведні не йдуть на небеса після своєї смерті. Тільки після воскресіння і завдяки тому, що Христос повстав з мертвих, Давид зможе сісти праворуч Бога.
А Павло говорить: “Якщо ж мертві не воскресають, то і Христос не воскрес! І якщо б Христос не воскрес, то віра ваша даремна, - ви ще в гріхах, тоді й ті, що померли, в Христі загинули” (1 Коринтянам 15:16—18). Якщо протягом чотирьох тисяч років праведні після смерті своєї йшли прямо на небеса, то як же Павло міг говорити, що коли нема воскресіння, “тоді й ті, що померли в Христі, загинули”. У такому разі немає жодної потреби у воскресінні.