Пророк Ісая пише про цей жахливий обман, який спіткає безбожних і спонукає їх вірити, що суди Божі проминуть їх: “Заповіт ми склали зі смертю і з шеолом зробили умову. Як прийде той бич, мов вода заливна, то нас не досягне, бо брехню ми зробили притулком своїм, і в неправді ми сховались” (Ісаї 28:15). До описаних тут людей належать і ті, хто в своєму впертому нерозкаянні буде тішити себе надією, нібито немає ніякого покарання для грішника, що всі люди, якими зіпсутими не були б вони, будуть узяті на небо, де стануть, як ангели Божі. Але ще більш рішуче укладають заповіт зі смертю і угоду з шеолом ті люди, які відкидають істини, даровані небом для захисту праведних у дні горя і шукають захисту в обмані, який пропонує диявол у спокусливих твердженнях спіритизму.
Засліпленість сучасного покоління воістину вражаюча! Тисячі людей відкидають Слово Боже як не варте довір'я і з легковажною довірливістю приймають обман сатани. Скептики і насмішники звинувачують у фанатизмі тих, хто бореться за віру пророків і апостолів, висміюють біблійні істини про Христа, План спасіння і покарання тих, хто відкидає істину. Вони висловлюють жаль з приводу того, що існують такі обмежені люди, що визнають вимоги Божі, підкоряються Його Закону. Вони діють з такою впевненістю, ніби й справді уклали заповіт зі смертю і умову з шеолом, немов спорудили нездоланний бар'єр, який захистить їх від помсти Божої. Ніщо не здатне налякати їх. Вони цілком і повністю віддалися спокусникові, так тісно з'єдналися з ним і настільки пройнялися його духом, що не мають ні сили, ні бажання звільнитися з його тенет.
Сатана давно готується до останньої спроби звести світ. Початок його діяльності був закладений в Едемі, коли він запевняв Єву: “Ні, напевно не вмрете!.. Дня того, коли ви скуштуєте його, ваші очі відкриються, і станете ви, як боги, що знають добро й зло” (Буття 3:4—5). Він торував шлях до появи спіритизму — шедевру його зваблюючої сили. Він ще не досяг повного здійснення своїх задумів. Це станеться в останній час. Пророк говорить: “І бачив я... три нечисті духи, як жаби, — це духи демонські, що чинять ознаки. Вони виходять до царів усього всесвіту, щоб зібрати їх на війну того великого дня Вседержителя Бога” (Об'явлення 16:13—14). За винятком тих, кого збереже сила Божа через віру в Його Слово, весь світ буде втягнутий в цей обман. Фатальне почуття безпеки заколисує людей, вони прокинуться тільки тоді, коли зливатиметься гнів Божий.
Господь Бог говорить: “І правило Я покладу за мірило, а справедливість — вагою; і сховище брехні град понищить, а захист води змиють! Скасований буде союз ваш із смертю, а ваша угода з могилою не втримається; і коли прийде нищівна кара, то вас вона розшматує” (Ісаї 28:17—18).
Розділ 35. Свобода совісті під загрозою
У наш час протестанти ставляться до католицизму з набагато більшою прихильністю, ніж у давні роки. У тих країнах, де католицизм не користується успіхом і папісти провадять примирення, політику щоб посилити свій вплив, там виявляється все більша байдужість до вчень, які розділяють протестантські церкви з папською ієрархією. Міцнішає переконання в тому, що врешті-решт наші розбіжності в найважливіших питаннях не такі вже й великі, як думали раніше, а незначна поступка з нашого боку сприятиме кращому порозумінню з Римом. Був час, коли протестанти дуже високо цінували свободу совісті, яку здобули такою дорогою ціною. Вони виховували у своїх дітях огиду до папства і вважали всяку угоду з Римом зрадою Бога. Але тепер висловлюються зовсім інші думки!
Прихильники папства заявляють, що на їхню церкву звели наклепи, і протестантський світ готовий повірити в це. Чимало людей вважають, що несправедливо осуджувати сучасну церкву за ті мерзоти і неподобства, якими характеризувалося її панування у часи неуцтва і темряви. Вони вибачають її жахливу жорстокість як результат варварства-тих часів і переконують, що вплив сучасної цивілізації змінив ставлення до багатьох питань.
Невже ці люди забули, що ця зухвала папська влада протягом восьми віків претендувала на непогрішимість? Ці зазіхання, від яких папісти й не думали відмовлятися, були підтверджені в XIX ст. ще з більшою впевненістю, ніж раніше. Якщо Рим твердить, що церква “ніколи не помилялася і, згідно зі Святим Письмом, ніколи й не буде помилятися” (John L. von Mosheim. Institutes of Ecclesiastical History. Book 3: Century XI. Part 2, ch.2, section 9, note 17), то як він може відректися від принципів, якими керувався протягом усіх минулих віків?
Папська церква ніколи не відмовиться від претензій на свою непогрішимість. Вона вважає правильними всі переслідування тих, хто був незгідний з її догмами. То чи не повторить вона те саме, якщо їй трапиться така можливість? Усуньте тільки перешкоди з боку світських царів, поверніть Римові його колишню владу, і відразу ж оживуть його переслідування й тиранія.
Відомий письменник так говорив про ставлення католицького духовенства до свободи совісті та про небезпеку, яка загрожує Сполученим Штатам в разі успіху католицької політики:
“Чимало людей вважають, що страх перед римо- католицькою церквою у Сполучених Штатах — це фанатизм або інфантильність. Такі люди не бачать у характері й поведінці католицизму нічого такого, що суперечило б нашим установленням свободи, не бачать у його зростанні нічого зловісного. Але порівняймо перш за все деякі фундаментальні принципи нашого правління з принципами католицької церкви.
Конституція Сполучених Штатів гарантує всім свободу совісті. Ніщо не може бути дорожчим й істотнішим за це. Папа Пій IX в енцикліці від 15 серпня 1854р. твердить: ‘Абсурдним і помилковим є вчення про захист свободи совісті, це найнебезпечніша єресь, чума, найстрашніша загроза для країни’. Цей же папа в своїй енцикліці від 8 грудня 1864 р. виголосив прокляття на тих, ‘хто захищав свободу совісті й богослужіння’, а також і на тих, ‘хто висловлювався за те, що церква не має права вдаватися до насильства’”.
Миролюбний тон Риму в Сполучених Штатах ще не свідчить про переміну його настроїв. Він виявляє терпимість там, де безсилий. Єпископ О'Коннор сказав: “Толерантність до релігійної свободи існує доти, поки вдасться замінити її на протилежний принцип, не завдаючи шкоди католицькому світові”. Архієпископ Сент-Луїса якось висловився: “Єресь і невір'я є злочином, і в таких християнських країнах, як, наприклад, Італія, Іспанія, де всі громадяни-католики, а католицька релігія становить значну частину законодавства країн, вони повинні бути покарані, як і всі інші злочини...”.
Кожний кардинал, архієпископ, єпископ католицької церкви дає клятву вірності папі, в якій є й такі слова: “Я буду переслідувати і боротися всіма силами проти єретиків, розкольників і бунтівників, які повстають проти нашого володаря (папи) і його наступників” (Josiah Strong. Our Country. Ch.5, par.2—4).
Звичайно, що в римо-католицькій церкві є й щирі християни. Тисячі її членів служать Богові згідно з тим світлом, яке вони отримали.
Вони не мали вільного доступу до Слова Божого і тому не знають істини. Вони ніколи не мали змоги побачити різниці між живим щиросердним служінням Богові та звичайним виконанням форм і обрядів. Бог дивиться з ніжним співчуттям на ці душі, виховані в оманливій вірі, яка не приносить задоволення. Він дозволить променям світла проникнути через густу темряву, яка їх огортає. Він відкриє їм істину в Ісусі Христі, й ще багато з них приєднаються до Його народу.
Але католицизм як релігійна система і в наші дні не сумісний з Євангелієм Христа, як і колись у давні часи історії. Протестантські церкви огорнуті густим мороком; інакше вони розпізнали б ознаки часу. Католицька церква має далекосяжні плани і методи дій. Вона використовує всілякі засоби, готуючись до жорстокої та рішучої боротьби за розширення свого впливу і зміцнення влади, щоб відновити своє панування над світом, відновити переслідування і знищити всі здобутки протестантизму. Католицизм вкорінюється всюди. Погляньте на збільшення кількості його церков і каплиць у протестантських країнах; зверніть увагу на популярність католицьких навчальних закладів і семінарій в Америці, котрі так щедро фінансуються протестантами. Погляньте на посилення обрядовості в Англії, де почастішали випадки переходу в католицизм з інших конфесій. Ці явища повинні були б викликати занепокоєння в усіх, хто дорожить чистими принципами Євангелія.