Протестанти заграють з папством і налагоджують з ним зв'язки; вони йдуть на поступки й угоди, які викликають здивування і нерозуміння навіть самих католиків. Люди заплющують очі на справжній харатер католицизму і на небезпеки, з якими пов'язане відновлення його панування. Народ повинен прокинутись, щоб протистояти цьому найнебезпечнішому ворогові громадської та релігійної свободи.
Чимало протестантів вважають католицизм непривабливою релігією, а його служіння — нудними і беззмістовними церемоніями. Але в цьому вони помиляються. Хоч католицизм і ґрунтується на неправді, але це не грубе і неотесане шахрайство. Релігійне служіння римської церкви вражає пишністю своїх церемоній. Зовнішня розкіш і урочистість полонять людей, заколисують їх розум і сумління. Все це зачаровує. Величні собори, пишні процесії, золоті вівтарі, прикрашені коштовностями гробниці, вишуканий живопис і скульптура — усе це викликає любов до прекрасного. А як полонить слух неперевершена музика. Багате звучання органу, зливаючись з прекрасними голосами співаків, відлунюється під склепінням монументальних соборів з величними колонадами і викликає почуття благоговійного страху.
Проте зовнішня пишність, блиск і урочистість церемоній, які є тільки знущанням над сподіванням пригніченої гріхом душі, свідчать про внутрішнє її зіпсуття. Релігія Христа не потребує зовнішнього блиску і пишності. У світлі Голгофського хреста правдиве християнство постає таким чистим і привабливим, що ніякі зовнішні прикраси не можуть зрівнятися з його справжнім достоїнством. Бог цінує красу святості, смиренний і лагідний дух.
Зовнішня привабливість ще не свідчить про чистоту і піднесеність думок. Глибоке розуміння мистецтва, тонкий і вишуканий смак — усе це часто є набутком тілесних і чуттєвих натур. Сатана часто користується цими засобами, щоб примусити людей забути про потреби душі, не думати про прийдешнє, про вічне життя, щоб віддалити її від всемогутнього Помічника і спрямувати життя лише в русло цього світу.
Формальна зовнішня релігійність приваблює тільки невідроджене серце. Пишна обрядовість богослужінь у католицьких церквах має спокусливу чарівну силу, якою багато людей було зведено. Люди сприймають католицьку церкву як справжні ворота до небес. Тільки ті, хто твердо стоїть на скелі Істини і чиє серце оновлене Божим Духом, безпечні від її впливу. Тисячі людей, котрі не пізнали Христа на власному досвіді, приймуть вигляд побожності, але відцураються сили. Саме така релігія подобається більшості людей.
Претензії католицької церкви на право прощати гріхи дають її прихильникам упевненість в тому, що можна вільно грішити, і обряд сповіді, без якого церква не дає прощення, також заохочує до зла. Той, хто припадає на коліна перед такою ж грішною людиною, як він сам, і відкриває перед нею в сповіді найпотаємніші думки свого серця, таким чином принижує свою людську гідність і знецінює шляхетні поривання душі. Відкриваючи гріхи свого життя перед священиком — смертним грішником, який не є вільним від помилок і розум якого буває затуманеним алкоголем або розпустою, — людина послаблює вимогливість до себе і врешті-решт опоганюється. Уявлення про Бога принижується до рівня грішної людини тому, що священик виступає як представник Бога. Ця принизлива сповідь людини перед людиною і є тим таємничим джерелом, з якого випливає багато зла, котре опоганює світ і штовхає його до остаточної загибелі. Але для того, хто любить задовольняти свої егоїстичні бажання, набагато приємніше визнавати свої гріхи перед смертною людиною, ніж відкривати свою душу перед Богом. Людській натурі легше накласти на себе покути, ніж відмовитися від гріха. Людині легше одягнутися у власяницю, шипи та ланцюги, що шматують її, ніж розп'ята свої тілесні пристрасті. Невідроджене серце воліє швидше нести тяжке ярмо, ніж схилитися під ярмо Христове.
Римо-католицька церква та юдейська за часів Першого приходу Христа разюче схожі. Якщо юдеї таємно порушували принцип Закону Божого, то зовні вони ревно оберігали кожну його букву, обтяжуючи вимогами і традиціями, що робило дотримання законів тяжким і нестерпним. І як юдеї заявляли, що вони шанують Закон, так і католики твердять, ніби віддані хресту. Вони звеличують символ страждань Христових і водночас своїм життям зрікаються Того, Хто був розп'ятий на ньому.
Католики ставлять хрести на своїх церквах, вівтарях і ризах. Усюди можна побачити зображення хреста. Усюди хрест звеличують і вшановують про людське око. Але вчення Христа опинилося похованим піц тягарем безглуздих традицій, фальшивих тлумачень і суворих правил. Слова Спасителя, звернені до фанатичних юдеїв, ще більшою мірою стосуються керівників римо-католицької церкви: “Вони в'яжуть тяжкі тягарі й кладуть їх на плечі людям, самі ж навіть пальцем своїм не хочуть доторкнутися їх...” (Матвія 23:4).
Чисті й сумлінні душі перебувають у постійному страху, боячись гніву ображеного Бога, а тим часом церковні сановники живуть у розкоші й чуттєвих насолодах.
Поклоніння зображенням і мощам, молитви до святих і звеличення папи — все це винахід сатани, щоб відвертати людський розум від Бога і Його Сина. Щоб остаточно знищити людей, він робить усе можливе, аби відвернути їхню увагу від Того, через Кого лише вони можуть знайти спасіння. Він буде спрямовувати їхні погляди на все, що могло б підмінити Того, Хто сказав: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, — і Я вас заспокою!” (Матвія 11:28).
Сатана постійно докладає зусиль, щоб у фальшивому світлі показати характер Бога, природу гріха та зміст великої боротьби. Своїми вигадками він намагається послабити у людей почуття обов'язку щодо божественного Закону і дає їм право грішити. Одночасно він викликає у них уявлення про Бога — отже, багато людей бояться і ненавидять Його замість того, щоб любити. Жорстокість, притаманну власному характеру, він приписує Творцеві; вона втілена в релігійних вченнях і знаходить свій вияв у формах служіння. Таким чином людський розум затьмарюється і сатана використовує людину як своє знаряддя для боротьби проти Бога. Спотворене уявлення про характер Божий примусило язичників вірити в необхідність принесення людських жертв, щоб умилостивити божество, і тому під виглядом різноманітних форм ідолопоклонства здійснювалися страхітливі звірства.
Римо-католицька церква, поєднавши в собі обряди язичництва і християнства, як і язичництво, представляє характер Божий в неправдивому світлі й застосовує ті ж жорстокі й огидні методи. За днів папського панування церква примушувала приймати її віровчення за допомогою тортур. Того, хто відмовлявся коритися її вимогам, чекало вогнище. Тільки судний день відкриє, скільки душ загинуло в масових убивствах. Служителі церкви під керівництвом свого вчителя — сатани — винайшли такі знаряддя для тортур, які завдали жертвам найжорстокіших мук, але водночас не позбавляли смерті. Ці пекельні муки повторювалися до межі людської витривалості, після чого організм переставав опиратися і мученик вітав смерть як блаженне визволення.
Такою була доля противників Риму. Для своїх прихильників він мав дисципліну батога, виснажливого голоду і всілякі види тілесних тортур. Щоб домогтися ласки небес, покутники порушували Закон Божий і водночас закони природи. Людей навчали відмовлятися від усього, що створене Богом для радості й щастя людини. На церковних цвинтарях поховані мільйони людей, які все життя марно боролися зі своїми природними нахилами, аби лиш не викликати Божого незадоволення будь-яким земним почуттям.
Якщо ми хочемо зрозуміти потворну жорстокість сатани, яку він застосовував протягом багатьох століть не тільки над тими, хто ніколи не чув про Бога, а й у християнському світі, то нам необхідно дослідити історію католицизму. Через цю гігантську систему обману князь зла досягає своєї мети — безчестить Бога і призводить людство до жалюгідного стану. Коли побачимо, як спритно сатана зумів замаскувати себе і проводити свою роботу через керівників церкви, тоді краще зрозуміємо й причини його ворожого ставлення до Біблії. Якщо читати цю книгу, то вона відкриє милість і любов Божу, і стане зрозумілим, що Бог не накладає на людину жодного з тих важких тягарів. Усе, чого Він хоче, — це покаяння серця та смиренного й покірного духа.