“Однак визволені Господом повернуться і прийдуть на Сіон з веселим співом, і радість вічна буде в них над головами; веселощі й втіху осягнуть вони, а смуток та зітхання зникнуть! Я, і лише Я вас утішу! Хто ти, що боїшся смертної людини, людського сина, що, як трава, минається? Ти забуваєш Господа, Творця твого... І тремтиш щоденно перед люттю гнобителя, що готовий тебе погубити. Але де той гнобителів гнів? Закутий в кайдани незабаром визволений буде, він не помре у ямі, і не забракне йому хліба. Бо Я — Господь, Бог твій, що розбурхує море, — й ревуть його хвилі; Господь Саваот — Моє Ім'я! І кладу Я слова Свої в уста твої та ховаю тебе в тіні рук Своїх...” (Ісаї 51:11—16).
“Тому-то послухай ось що, сердешний й сп'янілий, але не від вина: так говорить Господь Владика твій, і Бог твій, що боронить Свій народ: Ось Я беру з руки твоєї чашу гніву Мого, — не питимеш його більше. Я передам її в руки гнобителів твоїх, що тобі казали: ‘Лягай на землю, і ми перейдемо через тебе!’ І зробив ти із твоєї спини немов дорогу для перехожих” (Ісаї 51:21—23).
Погляд Божий, що проникає крізь призму віків, звернений на критичну хвилину, до якої наближається Його народ, коли земні правителі об'єднаються в боротьбі проти нього. Як полонені вигнанці, вони будуть боятись померти від голоду й насильства. Але Святий, Який розділив Червоне море перед ізраїльтянами, виявить Свою могутню силу і визволить їх. “І будуть Мені вони власністю, — каже Господь Саваот, — на той день, що вчиню і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому” (Малахії 3:17). Якщо в цей час була б пролита кров вірних свідків Христових, вона не стала б насінням, котре приносить плід на славу Божу, як це було в минулому, коли проливалася кров мучеників, їх вірність не була б свідченням для переконання інших в Істині, тому що хвилі милості розбилися об кам'яні серця, щоб вже ніколи не повернутися назад. Якби праведні стали в цей час здобиччю своїх ворогів, це означало б для князя темряви перемогу. Псалмист говорить: “Бо в час неспокою Він заховає мене в Своїй скипи, сховає мене таємно в оселі Своїй” (Псалми 26:5). Христос сказав: “Іди, Мій народе, ввійди до покоїв своїх і свої двері замкни за собою, сховайся за хвилю, поки гнів не перейде! Бо Господь ось виходить із місця Свого покарати мешканців землі” (Ісаї 26:20—21). Чудове буде визволення тих, хто терпляче чекав Його приходу. Їхні імена записані в Книзі життя.
Розділ 40. Справдження надії
Коли народ, що дотримується заповідей Божих, буде оголошений поза законом, у багатьох країнах одночасно виникне рух, метою якого буде його знищення. Коли наблизиться час, вказаний у декреті, люди намагатимуться викорінити цю “ненависну секту”. Буде прийняте рішення завдати рішучого удару вночі, щоб змусити назавжди замовкнути голос, який викривав грішників, не погоджуючись з загальноприйнятими принципами віри. Діти Божі, одні — в тюремних камерах, другі — в потаємних сховищах серед лісів та гір — все ще благають у Бога захисту. А в цей час озброєні загони в різних місцях, підбурені злими ангелами, готуються знищити їх. Саме в цей час найбільшої небезпеки Бог Ізраїлю виявить Себе, щоб визволити Своїх вибраних. Господь говорить: “Буде пісня для Вас, як за ночі освячення свята, і радість сердечна, мов у того, хто ходить з сопілкою, щоб вийти на гору Господню до Скелі Ізраїля. І Господь дасть почути велич голосу Свого, опускання ж рамена Свого покаже у гніві бурхливому та в огняному жерущому полум'ї, у бурі й дощі, та камяному граді!” (Ісаї 30:29—30).
З переможними вигуками, насмішками і прокльонами натовпи лихих людей готові накинутися на свою здобич, коли раптово густа мряка, чорніша найтемнішої ночі, впаде на землю. Потім на небі з'являється райдуга, сяюча славою від Божого престолу; вона охоплює все небо і, здається, оточує кожну групу людей, які моляться. Гнів натовпу раптом вщухає, глумливі вигуки змовкають, люди забувають про свій гнів. Охоплені страшним передчуттям, вони вдивляються у символ Божого завіту і бажають сховатись від його засліплюючого блиску.
Народ Божий чує виразний, мелодійний голос: “Погляньте вгору!” І, піднявши очі до неба, люди бачать райдугу обітниці. Темні грізні хмари, що вкрили небосхил, розсіюються, і вірні, подібно до Стефана, бачать Божу славу і Сина Людського, що сидить на престолі. На Його божественному тілі вони помічають сліди Його приниження і чують з Його вуст прохання до Отця і святих ангелів: “Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я...” (Івана 17:24). І знову лунає переможний мелодійний голос: “Вони ідуть! Вони ідуть! Святі, невинні та непорочні! Вони зберегли слово терпіння Мого: вони ходитимуть серед ангелів!”. З блідих, тремтячих уст тих, хто міцно тримався своєї віри, зриваються крики перемоги.
Опівночі Бог виявить Свою силу для визволення Свого народу. Раптом з'являється сліпуче у своєму сяйві сонце. Чудеса й ознаки швидко змінюють одні других. Нечестиві з жахом і подивом спостерігають за цими подіями, в той час як праведники з урочистою радістю вдивляються в ознаки свого визволення. Здається, все в природі перемінилось. Завмирають потоки рік. Темні важкі хмари зіштовхуються поміж собою. Серед розгніваних хмар з'являється смуга ясного неба невимовної слави, звідти лунає Голос Божий, подібний до шуму багатьох вод: “Звершилось!” (Об'явлення 16:17).
Від цього голосу здригаються небо й земля. “...Відбувається сильний землетрус, ‘якого не було, відколи людина живе на землі... Великий такий землетрус, такий міцний’” (Об'явлення 16:18). Небеса то відчиняються, то зачиняються знову. З престолу Божого подібно до пронизуючої блискавки, сяє слава Божа. Гори хитаються, як тростина, що її вітер гойдає, а пошматоване каміння летить у всі боки. Чути ревіння, котре нагадує ревіння бурі. Розбурхане море вирує. Ревіння буревію подібне до голосу демонів, що виконують свою руйнівну справу. Поверхня землі підіймається й опускається, як хвилі на морі, бо її основи захиталися. Осідають пасма гір. Заселені острови зникають. Люті хвилі поглинають портові міста, що подібно до Содома стали розсадниками розпусти. Великий Вавилон був згаданий перед Богом, “щоб дати йому чашу вина Його лютого гніву...” (Об'явлення 16:19). Град “величиною в талант” виконує свою руйнівну роботу (Об'явлення 16:19—21). Найбільш гордовиті міста землі знищені. Розкішні палаци, на побудову яких великі світу віддали своє багатство, щоб увічнити власне ім'я, на їхніх очах перетворюються в руїни. Падають тюремні стіни, і народ Божий, що був ув'язнений за свою віру, виходить на волю. Могили розкриваються: “І багато з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні на вічне життя, а одні — на наругу, на вічну гидоту” (Даниїла 12:2). І всі померлі, які повірили в Трьохангельську вістку, виходять з могил прославленими, щоб стати свідками Божого заповіту миру з тими, які виконували Його Закон. Тоді воскреснуть і ті, “котрі прокололи Його” (Об'явлення 1:7), і ті, котрі знущалися з Нього в Його передсмертних муках, воскреснуть також злобні вороги Його правди і Його народу, щоб побачити Його в славі та стати свідками тих почестей, котрі будуть виявлені вірним слухняним дітям Божим.
Важкі хмари все ще покривають небо, але час від часу пробивається сонце, що нагадує караюче око Єгови. Люті блискавки прошивають небо, огортаючи землю вогняним покривалом. Пересилюючи жахливий гуркіт грому, лунають таємничі страшні голоси, що провіщають долю нечестивих. Не всі розуміють ці слова, та лжевчителям добре відоме їхнє значення. Люди, які ще зовсім недавно поводилися нахабно і зухвало, котрі торжествували в своїй жорстокості щодо народу, який виконує заповіді Божі, тепер охоплені жахом і тремтять від страху, їхні зойки та голосіння пересилюють шум розбурханих стихій. Нечисті духи визнають божественність Христа і тремтять перед Його силою, тоді як люди просять помилування, божеволіючи від жаху.