Христа бачать і ті, які знущались над Його стражданнями. З хвилюванням і страхом вони пригадують слова Страждальця, урочисто сказані Ним у відповідь на закляття первосвященика: “Відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!” (Матвія 26:64). Тепер вони бачать Його у славі; їм доведеться ще побачити Його, коли Він сидітиме по правиці в Бога.
Тут також і ті, котрі заперечували Його божественність, коли Він називав Себе Сином Божим. Тепер вони мовчать. Тут і зухвалий Ірод, що насміхався над царським титулом Ісуса і дав наказ своїм воїнам коронувати Його на посміх. Тут стоять і ті, чиї нечестиві руки одягнули Його в багряницю, поклали на Його святе чоло терновий вінок і, вклавши в Його покірну руку “тростину”, кланялись Йому, виявляючи богозневагу. Люди, що били Князя життя і плювали в Його лице, тепер відвертаються від Його всепроникаючого погляду і хотіли б втекти, щоб тільки сховатись від сліпучої слави Його присутності. Ті, що забивали цвяхи в Його руки й ноги; воїн, що проколов Йому бік, тепер з жахом і соромом дивляться на сліди, що залишилися на Його тілі.
Зі страхітливою виразністю священики і старійшини пригадують події, які відбулися на Голгофі. Тремтячи від страху, вони пригадують, як, киваючи головами, вигукували із сатанинською зловтіхою: “Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому; покладав він надію на Бога, — нехай Той Його визволить, якщо Він угодний Йому...” (Матвія 27:42—43).
Вони виразно пригадують притчу Спасителя про виноградарів, які відмовились віддати господареві плоди виноградника, познущалися з Його слуг і вбили його сина. Вони пригадують також вирок, котрий самі оголосили: господар виноградника “злочинців погубить жорстоко”. У злочині й покаранні цих невірних людей священики і старійшини бачать самих себе і ту долю, яка справедливо чекає на них. У страхітливій смертельній агонії чути крик, повний відчаю і муки: “Він — Син Божий! Він воістину Месія!” І цей крик за своєю силою перевершує крики, що лунали колись на вулицях Єрусалима: “Розіпни Його! Розіпни Його!”. Вони хочуть втекти від лиця Царя царів та даремно шукають сховища в глибоких печерах, котрі утворилися в землі під натиском лютої стихії.
У житті всіх, які відкидають істину, трапляються моменти, коли їхнє сумління пробуджується, коли пам'ять болісно нагадує про власне лицемірство, а душа мучиться і страждає. Та хіба можна порівняти їх з муками сумління, котрі вони відчуватимуть у той день, коли прийде на них: “Страх немов вихор, і привалиться нещастя, мов буря” (Приповісті 1:27). Ті, хто, не вагаючись знайшли Христа і Його вірний, народ, тепер бачать славу, яка спочиває на них. Серед жахливого крику беззаконників вони чують радісні вигуки святих: “Ось Він, наш Бог. На Нього ми вповали, і Він спас нас!” (Ісаї 25:9).
Серед спалахів блискавиць, гуркоту громів та хитання землі голос Сина Божого викликає святих, що сплять у поросі земному. Він дивиться на могили праведних і, звівши руки, гучним голосом промовляє: “Прокидайтесь, прокидайтесь, пробудіться. Ви, що спите в поросі, вставайте!” На всіх широтах землі мертві почують Його голос і, почувши, оживуть. Земля здригнеться від кроків великої армії воскреслих з усякого “племені і язика, і народу, і люду”. Вони виходять з полону смерті, зодягнені в безсмертну славу, з вигуками: “Смерте, де в тебе жало? Могило, де в тебе перемога?” (1 Коринтянам 15:55). Голоси живих праведників і воскреслих святих зливаються в тривалих, радісних і переможних вигуках.
Всі виходять з могил, маючи ту саму будову тіла та риси, що й до смерті. Серед воскреслих — Адам, відмінний своїм високим ростом і величною поставою; він тільки трохи поступається перед Сином Божим. Адам разюче відрізняється від людей наступних поколінь; вже навіть у цьому стає помітним виродження людського роду. Та всі воскреслі мають силу та свіжість, притаманні вічній молодості. Напочатку людина була створена за подобою Божою не тільки характером, а й зовнішніми рисами. Гріх спотворив, майже знищив божественний образ в людині. Та Христос прийшов, щоб повернути втрачене. Він перемінить наше нікчемне тіло, на подобу Свого славного тіла. Смертне, тлінне тіло позбавлене привабливості та опоганене гріхом, стане ідеальним, красивим. Всі недоліки та фізичні вади залишаться в могилі. Відкуплені знову отримають доступ до дерева життя в давно втраченому Едемі і будуть “зростати” (Малахії 4:2) в міру повного зросту, яким володіло людство в своїй славі напочатку. Останні сліди прокляття, спричинені гріхом, будуть усунуті, й вірні Христові постануть “в красі Господа нашого Бога”, розумом, душею й тілом віддзеркалюючи досконалий образ свого Господа. О чудове викуплення! Як багато про нього було сказано, як довго і з яким нетерпінням на нього чекали і якого ніколи не могли збагнути.
Живі праведні зміняться, “у хвилину, в мить ока”. Вони були прославлені в ту мить, коли пролунав голос Божий, а тепер, ставши безсмертними, разом з воскреслими святими підіймаються назустріч Господеві на повітрі. Ангели “зберуть Його виноградник від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його”. Святі ангели принесуть матерям їхніх малих діток. Друзі, давно розлучені смертю, зустрінуться, щоб більше ніколи не розлучатись, і з радісним співом всі разом піднімаються до Божого міста.
З кожного боку хмаряної колісниці є крила, а під ними — живі колеса; і коли колісниця рухається вгору,-колеса вигукують: “Свят!”, і крила, рухаючись, також проголошують: “Свят!”, а ангельський кортеж підхоплює: “Свят, свят, свят, Господь Бог Саваот!” Коли колісниця наближається до нового Єрусалима, викуплені вигукують: “Алілуя”.
Перед входом до Божого міста Спаситель вручає Своїм послідовникам емблеми перемоги і зодягає відзнаки, що вказують на приналежність до царського роду. Блискучі ряди шикуються, утворивши квадрат, всередині якого височить постать їхнього Царя, Який перевершує Своєю величчю ангелів і святих, обличчя Якого сяє невимовною любов'ю. Погляди незліченного сонму спрямовані до Нього: всі очі споглядають славу Того, “образ Якого був змінений, ніби й не був Він людиною, і вигляд Його, ніби й не був Він сином людським”. Ісус Сам Своєю правою рукою кладе на голови переможців вінці слави. Для кожного викупленого є приготований вінець, на якому написане його “нове ім'я” (Об'явлення 2:17), а також слова: “Святиня Господу!”. Кожний отримує гілку переможця і блискучі гуслі. Потім на знак ангелів подається тон, і кожна рука починає майстерно перебирати струни; народжується прекрасна мелодійна музика. Кожне серце сповнене невимовним захопленням, кожний голос зливається у славослів'ї: “Йому, що нас полюбив і кров'ю Своєю відмив нас від наших гріхів, що вчинив нас царями, священиками Богові й Отцеві Своєму, — Тому, слава та сила на вічні віки!” (Об'явлення 1:5—6). Перед викупленими постає святе місто. Ісус широко відчиняє перлові ворота, народи, що зберегли істину, проходять крізь них. Там вони бачать Божий рай, домівку Адама в його невинності. Потім вони чують голос, мелодійніший за найпрекраснішу музику, який звергається до них зі словами: “Ваша боротьба закінчена. Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване Вам від закладин світу”.
Тепер виконалася молитва Спасителя за Його учнів: “Бажаю, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я!” (Івана 17:24). Христос вказує Отцю на “непорочних перед славою Його в радості” (Юди 24), яких Він викупив Своєю кров'ю, проголошує: “Ось Я і Мої діти, котрих Ти дарував Мені. Я зберіг їх”. О дивна любов Відкупителя! Яким чудовим буде той час, коли вічний Отець, дивлячись на викуплених, побачить в них Свій образ. Тоді гріха вже не буде і людське знову зіллється з божественним!
З невимовною любов'ю Ісус запрошує своїх вірних увійти в радість їхнього Господа. Спаситель радіє з того приводу, що бачить в царстві слави душі, спасенні ціною Його страждання і приниження. Викуплені також будуть переживати Його радість, впізнаючи серед благословенних тих, хто був придбаний для Христа їх молитвами, працею і жертовною любов'ю. В той час, як вони збираються навколо великого білого престолу, невимовна радість наповнює їхні серця, тому що вони бачать людей, яких придбали для Христа, а ті, в свою чергу, привели до Христа інших. Тепер усі вони знайшли мирну пристань, щоб покласти там свої вінці біля ніг Ісуса і славити Його впродовж вічності.