Для деяких нещасних, переповнених сумнівами душ любов Спасителя здавалася надто неосяжною, щоб її можна було відразу зрозуміти. Це відкриття приносило їм таке величезне полегшення, стільки світла зливало над ними, що їм здавалося, ніби вони потрапили на небо. Вони довірливо вручали своє життя в руки Христа, і їхні ноги утверджувалися на Скелі Спасіння. Страх перед смертю залишав їх. Тепер вони навіть бажали бути ув'язненими або спаленими, якщо тільки цим могли прославити ім'я свого Відкупителя. Таким чином, Слово Боже потай читалось і проповідувалось: іноді лише одній-єдиній душі, а часом невеликій групі людей, які шукали світла і правди. Так, бувало, минала ціла ніч. Здивування й захоплення людей було таким великим, що вісник благодаті часто був змушений зупиняти читання, щоб присутні могли збагнути вістку спасіння. Можна було почути такі запитання: “Чи справді Бог прийме мою жертву? Чи змилосердиться Він наді мною? Чи простить мене?” І у відповідь звучали слова: “Прийдіть до Мене, всі знеможені й обтяжені, і Я заспокою вас” (Матвія 11:28).
Обітниці сприймалися вірою, і люди радісно вигукували: “Не треба більше паломництв, не потрібно виснажливих мандрівок до святих гробниць. Я можу прийти до Христа таким, як є, грішним, нечистим, і Він не відкине молитви розкаяння!” — “Прощаються тобі гріхи твої” — “Мої, навіть мої гріхи будуть прощені!”.
Потік святої радості наповнював серця цих людей, а Ім'я Ісуса звеличували і прославляли. Ці щасливі душі поверталися додому, щоб й іншим принести одержане світло, і як тільки могли, вони розповідали про пережитий ними досвід, про те, як знайшли правдиву, живу Дорогу. В словах Святого Письма була дивна, особлива сила, яка безпосередньо зверталася до тих, чиє серце прагнуло Правди. Це був голос Божий, що переконував слухачів.
Вісник Правди далі продовжував свій шлях, а його скромна зовнішність, щирість, серйозність і палка ревність привертали увагу. В багатьох випадках його слухачі не розпитували, звідки він прийшов і куди йде. Вони були настільки сповнені спочатку подиву, а потім вдячності й радості, що забували запитати його про це. Коли ж його настійно запрошували завітати до їхнього дому, він відповідав, що мусить поспішати до інших заблудлих овець отари. “А може, це був ангел з неба?” — запитували вони.
У багатьох випадках вони вже ніколи більше не зустрічали цього вісника Правди. Він прямував до інших країв або ж проводив дні у невідомій в'язниці, а можливо, його вбивали на тому місці, де він свідчив про Істину. Але слова, залишені ним, не могли бути знищені. Вони здійснювали свою роботу в серцях людей, і тільки день Суду повністю відкриє благословенні наслідки цієї праці.
Вальденські місіонери вторгалися до царства сатани, тому сили темряви посилювали пильність. Князь темряви стежив за кожною спробою поширювати Істину, нагнітав почуття страху в своїх агентів. Папські керівники вбачали ознаку лиха для своєї справи у праці цих скромних проповідників. Якщо світло Правди вільно сяятиме, воно розжене важкі хмари заблудження, що тяжіли над народом, а це спрямує розум людей лише до Бога, і врешті-решт, приведе до падіння верховної влади Риму.
Саме існування цього народу, який зберігав віру стародавньої Церкви, стало постійним нагадуванням про відступництво Риму, і це було причиною найлютішої ненависті й утисків, їхню відмову зректися Святого Письма Рим розцінював як зневагу, якої більше не міг терпіти. І Рим вирішив стерти їх з лиця землі. Почались най-жахливіші хрестові походи проти народу Божого, який жив у горах. Всюди їх переслідували інквізитори, і часто повторювалася стародавня сцена вбивства Каїном невинного Авеля, їхні родючі ниви постійно спустошували; житла руйнували, і там, де колись були квітучі лани і стояли доми мирного, працьовитого народу, залишалася пустеля. Як хижий звір, скуштувавши крові, розлючується ще більше, так ще більше розпалювалася лють папістів при вигляді страждань своїх жертв. Багатьох з цих свідків, що обстоювали чистоту віри, переслідували у рідних горах, вистежували їх і в долинах, де вони переховувалися в непроглядних лісах і ущелинах скель.
Нічого осудливого неможливо було знайти у моральному житті цього поставленого поза законом народу. Навіть їхні вороги визнавали, що це мирні, спокійні, побожні люди, їхній найбільший злочин полягав у тому, що вони не бажали поклонятися Богові так, як вимагав папа. І за цей злочин їх піддавали такому приниженню, ганьбі й тортурам, на які тільки були здатні диявол і люди.
Настав час, коли Рим вирішив знищити цю ненависну секту, і папа видав буллу, яка засуджувала вальденців на смерть як єретиків, їх не засудили як ледарів, шахраїв або ворохобних людей, але оголосили, що вони мають вигляд побожності й святості, чим зводять “овець правдивої пастви”. Тому папа видав указ, “щоб ця підступна й ганебна секта зловмисників” у разі “непокори була розчавлена, як гніздо отруйних гадюк” (Wylie. V.16. Ch.l). Чи думав цей зарозумілий володар про те, що йому ще доведеться зустрітися з цими словами? Чи знав він про те, що його слова записані до небесних книг, щоб свідчити проти нього у Судний день? “Так, як ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, — сказав Ісус, — те зробили Мені!” (Матвія 25:40).
“Ця булла закликала усіх членів Церкви приєднатися до хрестових походів протії єретиків. І для заохочення до цієї страшної справи вона звільняла учасників цих походів від усіх кар і покут, що накладалися церквою, загальних і поодиноких; звільняла від клятв, будь-коли даних; узаконювала їхнє право на будь-яку власність, незаконно здобуту, та обіцяла прощення усіх гріхів тим, хто вб'є хоча б одного єретика. Папський указ анулював усі угоди з вальденцями; примушував їхніх домашніх, залишити їх; ніхто не мав права надавати їм якусь допомогу і кожний бажаючий міг захопити їхнє майно” (Там же). Цей документ красномовно свідчить про підступний, хитрий дух його автора. В ньому чуємо не голос Христа, а ревіння дракона.
Папські урядники не погоджували свій характер з еталоном — Законом Божим, але самі створили мірило, що підходило їм, та вирішили примусити всіх підкоритися йому, бо такою була воля Риму. Відбувалися страхітливі трагедії. Розпусні, блюзнірські священики й прелати виконували роботу сатани, їхні серця не знали милосердя. Той самий дух, який розп'яв Христа й убивав апостолів, який свого часу керував кровожерливим Нероном, працював і зараз, щоб викорінити на землі улюблених Божих.
Ці побожні люди протягом довгих століть з терпінням і смиренністю, що виславляли їхнього Відкупителя, зносили утиски й переслідування. Не чинячи опору хрестовим походам і жорстокому кровопролиттю, жертвами яких вони стали, вальденці продовжували посилати своїх вісників для поширення дорогоцінної Істини, їх переслідували до смерті, однак їхня кров зрошувала посіяне насіння, і воно приносило свої плоди. Так протягом цілих століть до народження Лютера вальденці свідчили про Бога. Розпорошені у багатьох країнах, вони засівали насіння Реформації, яка розпочалася за днів Уїкліфа, набула широкого розмаху за життя Лютера і буде поширюватися до кінця часу тими, котрі згідні усе перенести “за Слово Боже і за свідчення Ісуса Христа” (Об'явлення 1:9).
Розділ 5. Світанок в Англії
До початку Реформації у світі збереглося дуже мало екземплярів Біблії, але Бог не допустив, щоб Його Слово було повністю знищене. Істини Божого Слова не повинні бути прихованими. Господь так само легко може звільнити з оков слова життя, як колись Він відчинив двері в'язниці та мідні залізні брами, щоб випустити на свободу Своїх служителів. У різних країнах Європи Святий Дух спонукав мужів шукати Правду як захований скарб. Завдяки Божому Провидінню вони звернулися до Святого Письма та з величезною зацікавленістю досліджували його священні сторінки, за будь-яку ціну бажаючи прийняти світло Істини. І хоча вони ясно розуміли не все, однак багато забутих істин було відновлено. Послані Богом вісники, вони виступили вперед, щоб розбити кайдани заблудження й забобонів, закликаючи інших, які так довго перебували в рабстві омани, піднятися на захист своєї свободи.
Протягом довгих століть Боже Слово, ще не перекладене мовами різних народів, було доступне лише для високоосвічених людей; і тільки вальденці мали Святе Письмо рідною мовою. Однак прийшов час перекласти Писання і дати їх простим людям в різних країнах, причому їхньою рідною мовою. Час півночі для світу минув. Закінчувалися години темряви, і в багатьох країнах з'явилися проблиски світанку.