Розділ 42. Боротьба закінчена
Коли закінчиться тисячоліття, Христос знову повернеться на землю у супроводі сонму спасенних і ангелів. Він велично зійде з небес і повелить померлим грішникам воскреснути, щоб отримати заслужене. Вони виходять зі своїх могил — могутнє військо незліченне, як пісок на березі моря. Як неподібні вони до тих, що воскресли в першому воскресінні! Праведні зодягнуться в нетлінну красу й молодість. Нечестиві ж воскресають зі слідами хвороби й смерті.
У цьому великому зібранні очі всіх прикуті до слави Сина Божого, і натовпи нечестивих в один голос вигукують: “Благословенний, Хто йде в Господнє Ім'я!”. Але не любов до Ісуса змушує їх визнати це. Під впливом дійсності та істини ці слова мимоволі зриваються з їхніх уст. Нечестиві виходять з могил з тими ж ворожими почуттями до Христа і з тим самим бунтівничим духом, з яким вони зійшли туди, їм вже не буде дано часу випробовування, щоб виправити вади минулого життя. Та це нічого не змінило б. Все життя, проведене в беззаконні, не пом'якшило їхніх сердець. Якщо б їм знову був даний час випробування, вони поводили б себе так, як і в перший раз: ухиляючись від виконання вимог Божих та підіймаючи проти Нього повстання.
Христос сходить на гору Оливну, звідки Він вознісся після Свого воскресіння і де ангели нагадали про обітницю Його повернення. Пророк говорить: “І прийде Господь, Бог мій, і з Ним усі святі”. “І того дня стануть ноги Його на Оливній горі, що перед Єрусалимом зі сходу, а Оливна гора на дві половини роздвоїться... на дуже велику долину”. “І стане Господь царем над землею всією, — Господь буде один того дня, і одне Ім'я Його” (Захарії 14:4—5, 9). Коли новий Єрусалим у сліпучому сяйві сходить з небес, він опускається на місце очищене й приготовлене для нього; Христос разом зі Своїм народом і ангелами входить до святого міста.
Тепер сатана готується до останньої вирішальної битви за першість. Позбавлений сили і можливості спокушувати, князь зла довгий час почував себе нещасним і пригніченим, але після воскресіння нечестивих він бачить, що на його боці, сила-силенна послідовників, і його надія оживе. Він твердо вирішує продовжувати велику боротьбу. Сатана збере всі армії беззаконників під свій прапор і намагатиметься з їхньою допомогою здійснити свої мрії. Нечестиві — це полонені сатани. Відкинувши Христа, вони підкорились головному бунтареві. Вони готові слухняно виконувати його накази. Однак сатана, який і надалі залишається хитрим і підступним, приховує своє справжнє обличчя. Він видає себе за князя — повноправного володаря світу, спадщина якого була в нього незаконно відібрана. Він виставляє себе перед своїми ошуканими підлеглими визволителем, запевняючи їх, що це його сила підняла їх із могил і що він має намір звільнити їх від найжорстокішої тиранії. При відсутності Христа сатана творить чудеса, щоб підтвердити правомірність своїх домагань. Він зміцнює слабких і надихає всіх своїм духом та енергією. Він пропонує заволодіти табором святих і Божим містом. Зловтішне радіючи, він вказує їм на незчисленні мільйони воскреслих, заявляючи, що, як їхній ватажок, він здатний захопити місто і повернути собі престол і царство.
У цьому незчисленному натовпі знаходяться допотопні довгожителі, велетні з могутнім інтелектом, котрі, підкорившись владі лихих ангелів, присвятили всі свої знання і здібності для самозвеличення; це люди, перед майстерністю і генієм яких схилявся весь світ. Але своєю жорстокістю і винаходами не на користь, а на зло людству вони опоганили землю і, спотворивши образ Божий в людині, змусили Бога стерти їх з лиця землі. Тут царі й генерали, завойовники народів, доблесні мужі, які не програли жодної битви; горді й марнославні воїни, від вигляду яких тремтіли царства. Смерть не змінила їх. Вони виходять з могил з тими самими думками, які були перервані смертю. Ними керує та сама жага до завоювань, що й в минулому.
Сатана радиться зі своїми ангелами, а також з царями-завойовниками і сильними світу цього. Вони бачать, що на їхньому боці сила і чисельна перевага; стверджують, що армія, яка знаходиться за мурами міста, є невеликою порівняно з ними і що вони можуть стати переможцями. Вони виробляють свої плани, як заволодіти багатствами і славою нового Єрусалима. Усі не гаючи часу, починають готуватись до битви. Талановиті зброярі виготовляють військове спорядження. Полководці, які здобули славу своїми перемогами, формують полки й армії.
Нарешті дається наказ про наступ, і незліченні полчища виступають уперед. Ніколи ще на землі не було такої армії. Це — об'єднані сили всіх століть, починаючи з того часу, як вибухнули війни на землі. Сатана, наймогутніший з воїнів, очолює армію, а його ангели об'єднують сили для останньої битви. У його лавах — царі й воєначальники, а також безліч народу, поділеного на величезні полки на чолі з призначеними командирами. У повному бойовому порядку вони просуваються вперед по розритій і нерівній поверхні землі до міста Божого. За наказом Ісуса ворота нового Єрусалима зачиняються, і полчища сатани оточують місто, готуючись до штурму.
Тепер вороги Христа знову бачать Його. Над містом, на постаменті з блискучого золота, знаходиться високо піднесений престол. На ньому сидить Син Божий в оточенні підданих Свого царства. Жодні слова не в силі описати могутності й величі Христа. Слава вічного Отця оточує Сина. Світло Його присутності перебуває у Божому місті і за його межами, сповнюючи всю землю своїм сяйвом.
Найближче до престолу стоять ті, котрі колись ревно служили сатані, але, як головешки, вихоплені з вогню, вони стали згодом відданими і посвяченими послідовниками свого Спасителя. За ними стоять ті, хто серед обману і невір'я вдосконалював свій християнський характер, люди, які вшановували Закон Божий, коли християнський світ оголосив його необов'язковим, та мільйони мучеників за віру з усіх віків. А далі — “натовп великий, що його зрахувати не зможе ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків... перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття” (Об'явлення 7:9). їхня боротьба завершена, перемога здобута. Вони “бігли на перегонах” і здобули нагороду. Пальмові гілки в їхніх руках — символ перемоги, а білий одяг свідчить про бездоганну праведність Христа, яка тепер належить їм.
З уст відкуплених лине пісня хвали, і під небесними склепіннями лунає: “Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!” (Об'явлення 7:10). Ангели й серафими зливають свої голоси в славослів'ї. Оскільки відкуплені бачили силу й злобу сатани, вони, як ніколи раніше, зрозуміють, що стали переможцями лише силою Христа. У всьому цьому сяючому сонмі спасенних немає нікого, хто приписував би спасіння самому собі, своїй силі чи доброті. Про те, що вони зробили і що витерпіли, не буде сказано ні слова, а головною темою кожної пісні, кожного гімну є слова: “Спасіння нашому Богові й Агнцеві!”
В присутності всіх мешканців землі та неба відбувається коронація Сина Божого. Зодягнутий у найвищу велич і владу, Цар царів виголошує вирок повсталим проти Його правління і звершує суд над порушниками Його Закону і гнобителями Його народу. Пророк Божий говорить: “І побачив великий білий престол і Того, Хто на ньому сидів, від лиця Котрого втекли земля й небо, і місця для них не знайшлося. І побачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом, і розгорнулися книги. І розгорнулась інша книга, — то книга життя. — І суджено мертвих згідно з написаним у книгах, за вчинками їхніми” (Об'явлення 20:11—12).
Як тільки відкриються небесні книги і Ісус зверне Свій погляд на нечестивих, вони пригадають всі гріхи, будь-коли вчинені. Вони побачать, коли і за яких обставин залишили шлях чистоти й святості і як гордість і непослух призвели їх до порушення Закону Божого. Перед ними постануть, ніби написані вогненними літерами, ті звабливі спокуси, перед якими вони поступалися, потураючи гріхові, і благословення, котрими вони зловживали; вісники Божі, якими вони знехтували, відкинуті ними перестороги; хвилі Божественної милості розбивалися об їхні вперті нерозкаяні серця.
Над престолом височить хрест і, як у панорамі, змінюють одна одну сцени спокушення і падіння Адама, наступні події у великому Плані спасіння: скромне народження Спасителя; Його юначе життя простоти і послуху; Його хрещення в Йордані; піст і спокутування в пустелі; служіння Ісуса, яке принесло людям найбагатші благословення небес; дні Його життя, багаті на вчинки любові й милосердя, ночі молитов і пильнувань, проведені серед гірської тиші; змови, викликані заздрістю, злобою й ненавистю як нагорода за вчинене Ним добро; страхітлива таємнича агонія в Гефсиманії під гнітючим тягарем гріхів усього світу; зрада і видача Його в руки кровожерливого натовпу; жахливі події тієї ночі, коли покірного в'язня, залишеного найближчими учнями, вели, грубо штовхаючи, по вулицях Єрусалима; поява Сина Божого перед Анною в палаці первосвященика; судійському залі Пилата; перед боягузливим і жорстоким Іродом, де Він зазнав насмішок, наруги, муки і був осуджений на смерть, — всі ці картини постають перед ними, як живі.