Бог освітив великим світлом розум цих вибраних мужів, відкривши їм багато заблуджень Риму, проте вони не отримали усієї повноти світла, яке мало злитися на світ. За допомогою цих Своїх слуг Бог виводив народ з темряви римської церкви, але на них чекали численні серйозні перешкоди, і Бог провадив їх крок за кроком, відкриваючи стільки, скільки вони були здатні понести. Ці реформатори не були готові до того, щоб відразу прийняти все світло. Люди, які тривалий час перебували в темряві, не можуть витримати сяйва полуденного сонця; щось подібне могло трапитись і з ними. Тому Бог відкривав їм Істину поступово і такою мірою, якою народ міг її сприйняти. В кожному столітті все нові вірні працівники провадили народ усе далі й далі шляхом Реформації.
Розкол у церкві поглиблювався. Тепер вже троє пап сперечалися за право на владу, і боротьба між ними наповнила християнський світ злочинами й заворушеннями. Не обмежившись анафемами, папи звернулися до сили земної зброї. Кожний з них намагався закупити зброю та найняти армію, і, звичайно, для цього потрібні були гроші. З цією метою на продаж були виставлені різні дари, посади і навіть благословення. Рядові священики, наслідуючи вищих ієрархів, також вдавались до симонії та зброї, щоб зміцнити свою владу та приборкати супротивників.
Гус зі зростаючою сміливістю палко виступав проти гидот, що здійснювалися в ім'я релігії, і народ відверто звинувачував римських вождів у тому, що вони є причиною лиха, яке заполонило християнський світ.
Здавалося, Прага знову перебуває на межі кривавого конфлікту. Як і в старовину, слуга Божий був звинувачений, як той, що “непокоїть Ізраїля” (1 Царів 18:17). Місто знову було відлучене від церкви, і Гус повернувся до свого рідного селища. Голос свідоцтва, який з такою відданістю й мужністю звучав з кафедри його улюбленої Віфлеємської каплиці, замовк. Гус мав проповідувати з більш високого п'єдесталу, звертаючись до всього християнського світу, а в кінці власним життям засвідчити Правду.
Щоб покласти край злу, яке лютувало в Європі, в Констанці був скликаний вселенський собор. Його скликав один з пап-суперників — Йоан XXIII за бажанням німецького імператора Сігізмунда Люксембурзького. Цей собор був небажаним для папи Йоана XXIII, характер і політику котрого критикували навіть прелати, зіпсуті, як і все духовенство того часу. Однак папа не наважився опиратися волі імператора Сігізмунда.
Головними питаннями, які мав вирішити собор, були: покласти край розколу в церкві та викорінити єретиків. Разом з двома папами-суперниками був запрошений і Ян Гус як головний проповідник нового вчення. Вищезгадані папи, побоюючись за власне життя, не з'явилися особисто, а прислали послів. Папа Йоан XXIII, хоч і видавав себе за ініціатора скликання вселенського собору, насправді прибув туди з поганими передчуттями, підозрюючи короля в таємному намірі скинути його з престолу та побоюючись того, що йому доведеться дати відповідь за пороки, якими він зганьбив тіару, та за злочини, за допомогою яких заволодів нею. Однак він в'їхав до Констанци з величезною пишнотою, у супроводі вищого духовенства і почету придворних. Натовпи народу на чолі з духовенством і представниками міської влади вийшли йому назустріч. Над головою папи розпростерся позолочений балдахін, який підтримували чотири головні ієрархи. Попереду йшла процесія, а розкішний одяг кардиналів і знаті робив це видовище ще більш вражаючим.
У цей же самий час інший подорожній наближався до Констанци. Ян Гус усвідомлював, що йому загрожує небезпека. Він назавжди розпрощався з друзями та вирушив у дорогу, яка, як передчував, мала запровадити його на вогнище. Хоч реформатор отримав охоронну грамоту від богемського короля, а дорогою йому була вручена ще одна — від імператора Сігізмунда, він все ж приготувався до смерті.
У листі до празьких друзів Ян Гус писав: “Брати мої... я їду з охоронною грамотою короля, щоб зустрітися з моїми численними смертельними ворогами... але я довіряюся всесильному Богові та моєму Спасителеві, я вірю, що Він почує ваші палкі молитви та вкладе Свою мудрість і розсудливість до моїх уст, щоб я міг боротися з ними; щоб Він дав мені Свого Святого Духа — зміцнити мене в Його Істині, бо тільки таким чином я можу сміливо зустріти спокуси, в'язницю, а якщо треба буде, і жорстоку смерть. Ісус Христос страждав за Своїх улюблених, чи повинні ми дивуватися з того, що Він залишив нам Свій приклад, щоб і ми з терпінням перенесли все задля нашого спасіння? Він наш Бог, а ми Його твориво; Він наш Господь, а ми Його слуги; Він Володар світу, а ми жалюгідні смертні, і незважаючи ні на що, Він страждав! Чому ж і нам не постраждати, якщо страждання очистять нас? Тому, любі мої, якщо моя смерть сприятиме Його славі, моліться, щоб цей час швидше надійшов і щоб Він допоміг мені мужньо витримати всі випробовування. Але якщо мені судилося знову повернутися до вас, моліться Богові, щоб я не повернувся з ганьбою, іншими словами, щоб я не приховав ні на йоту Євангельської Правди і залишив своїм братам гідний приклад для наслідування. Можливо, ви вже ніколи не побачите мене в Празі, але якщо всесильному Богові буде до вподоби дозволити мені повернутися до вас, тоді ми, зміцнившись в серцях наших, будемо зростати в пізнанні й любові Його закону” (Bonnechose. V.1. P.141—148).
В іншому листі, звертаючись до священика, котрий став учнем Євангелія, Гус з глибокою покорою писав про свої помилки, картаючи себе за те, що “із задоволенням носив багатий одяг та витрачав багато годин на порожні заняття”. І далі він додав наступне зворушливе застереження: “Нехай твої думки зосереджуються на славі Божій та справі спасіння душ, а не на чинах і маєтках. Будь обережний, не прикрашай свого дому більше, ніж свою душу, і понад усе піклуйся про духовне зростання. Будь благочестивим і покірним щодо бідних та не розтринькуй свого майна на бенкети й учти. Якщо не будеш удосконалювати свого характеру та стримуватися від надмірностей, я боюся, що ти будеш жорстоко покараний, як і я... Ти знаєш моє вчення, бо з дитинства отримував наставлення від мене, тому я вважаю зайвим знову писати тобі про це. Але заклинаю тебе милосердям нашого Господа, не наслідуй мене в жодному прояві марнославства, яке ти помітив у мене”. На конверті він дописав слова: “Благаю тебе, мій друже, не розпечатуй цього листа, доки не отримаєш достовірних відомостей про мою смерть” (Ibid. V.1. P.148—149).
Всюди на своєму шляху Гус зустрічав докази поширення свого вчення та зацікавлення, з яким воно було сприйняте. Народ збирався натовпами, щоб вітати його, а в деяких містах міська влада супроводжувала його вулицями.
“У Констанці Гусові було надано повну свободу. До охоронної грамоти імператора долучили ще й особисте запевнення папи в захисті. Однак ці неодноразові та урочисті запевнення були порушені: за наказом папи і кардиналів реформатор був заарештований та кинутий до огидної
в'язниці. Пізніше його перевели до фортеці, розташованої на протилежному березі Рейну. Папа, який нічого не здобув своєю віроломністю, незабаром потрапив до цієї ж в'язни-ці” (Ibid. V.1. P.247). На соборі була доведена його причетність до найогидніших злочинів, зокрема вбивств, симонії, перелюбу та інших “гріхів, про які соромно навіть згадувати”. Про це було оголошено на соборі, і врешті-решт, папа втратив тіару й опинився у в'язниці. Двоє інших претендентів на папський престол також були скинуті, й обрано нового папу.
Хоч папу було звинувачено у набагато важчих злочинах, аніж ті, в яких Гус будь-коли звинувачував духовенство, вимагаючи реформ, однак той самий собор, який скинув папу, мав намір знищити реформатора. Ув'язнення Гуса викликало велике обурення в Богемії. Могутні князі звернулися до собору з протестом проти подібної сваволі. Імператор, який так неохоче погодився на порушення охоронної грамоти, виступив на захист Гуса. Але вороги реформатора були мстиві й рішучі. Вони скористалися забобонністю імператора, його побоюваннями та відданістю церкві. Вони також висунули довжелезні аргументи, доводячи, що “вірність у слові не повинна поширюватися на єретиків та осіб, що підозрюються в єресі, хоча б вони й були забезпечені охоронними грамотами від імператора й королів” (J.Lenfant. History of the Council of Constance. V.1. P.516). Таким чином вороги Яна Гуса здобули перемогу.