Батько Лютера був людиною сильного і діяльного розуму, твердого характеру, чесний, сміливий і відвертий. Він залишався вірним своєму обов'язку, незважаючи на наслідки. Здоровий глузд спонукав його з недовірою ставитись до чернецтва. Батько був дуже незадоволений, коли син без його батьківської згоди вступив до монастиря, і минуло два роки, поки він примирився із сином, але й тоді його погляди залишились такими самими. Батьки Лютера звертали виняткову увагу на виховання й освіту дітей. Вони намагались наставити їх у пізнанні Бога і прищепити християнські чесноти. Часто в присутності сина батько молився про те, щоб Мартін завжди пам'ятав про Бога і щоб колись допоміг утвердженню Його істини. Усе, що тільки можна було взяти зі свого трудового життя, батьки віддавали для морального і розумового виховання дітей. Вони докладали всіх зусиль у своєму прагненні виховати дітей для благочестивого і корисного життя. У своїй рішучості і наполегливості вони інколи були надто суворими, але Лютер пізніше визнав, що хоч у чомусь батьки й помилялись, але їхнє виховання заслуговувало схвалення, а не докору.
У школі, до якої Мартіна віддали в дуже ранньому віці, з ним поводились суворо і навіть жорстоко. Бідність батьків була настільки великою, що коли він пішов до школи в інше місто, то деякий час мусив заробляти собі на прожиток співом, мандруючи від одного дому до іншого, а часто і голодував. Поширене в ті часи похмуре і забобонне розуміння релігії сповнювало його свідомість страхом. Увечері він лягав спати із тяжким серцем, із жахом дивився у невиразне майбутнє і при думці про Бога завжди відчував страх, бо уявляв Його собі суворим і немилосердним Суддею, жорстоким Тираном, а не люблячим небесним Отцем.
Незважаючи на численні та глибокі розчарування, Лютер рішуче поривався до високої мети морального та розумового вдосконалення, якого так бажала його душа. Юнак прагнув знань, серйозний і практичний розум націлював його бажати того, що постійне й корисне, а не того, що показне й поверхове.
Коли у вісімнадцятирічному віці Лютер вступив до Ерфуртського університету, його матеріальне становище і можливості були набагато кращими, ніж у попередні роки. Працьовиті й заощадливі батьки Лютера до того часу зібрали необхідні засоби і тепер могли допомагати синові. Вплив його розсудливих друзів певною мірою розвіяв похмурі тіні раннього виховання. Він наполегливо вивчав твори відомих письменників, вагомо збагачуючи свій розум їх яскравими думками і засвоюючи мудрість мудрих. Навіть в умовах суворої дисципліни попередніх учителів він уже тоді подавав особливі надії, а тепер, за сприятливіших обставин, його розум збагачувався дуже швидко. Прекрасна пам'ять, жива сила уявлення, розсудливість і невтомна праця допомогли йому посісти перше місце серед товаришів. Завдяки духовній дисципліні розум його визрівав і набував тієї кмітливості й проникливості, які підготували його до життєвої боротьби.
Страх Божий постійно перебував у серці Лютера, і це дало йому змогу твердо зберігати цілеспрямованість, а також глибоко упокорювати себе перед Богом. Він завжди відчував свою залежність від божественної допомоги і кожний день розпочинав молитвою, а його серце завжди було звернене до Бога у благанні про Його допомогу і керівництво. “Добра молитва, — часто говорив він, — значить більше, ніж половина науки” (D'Aubigne. History of the Reformation of the Sixteen Century. V.2. Ch.2).
Одного дня, коли Лютер переглядав книги в університетській бібліотеці, то знайшов латинську Біблію. Такої книги він ще ніколи не бачив. Він навіть не знав, що така книга існує. Мартін чув окремі уривки з Євангелій і Послань, котрі читались на публічних богослужіннях, і думав, що вони становлять усю Біблію. І ось уперше в його руках повна Біблія. Зі змішаним почуттям благоговіння і здивування юнак перегортав священні сторінки. З трепетним серцем він читав слова життя, іноді зупиняючись і вигукуючи: “О, якби Бог подарував мені таку книгу!” (Ibid. V.2. Ch.2). Ангели Божі були поряд з ним, і промені світла від Божого престолу відкривали його розумінню скарби істини. Він завжди боявся образити Бога, і тепер, як ніколи раніше, ним опанувало глибоке усвідомлення власного гріховного стану.
Щире бажання звільнитися від гріхів і примиритися з Богом врешті-решт спонукало його вступити в монастир і присвятити своє життя чернецтву. Тут від нього вимагали, щоб він виконував найбруднішу роботу і жебрував, ходячи від хати до хати. Лютер був уже в такому віці, коли людина прагне поваги й уваги, а ці обов'язки слуги-жебрака вбивали в ньому аж до глибини душі його природні почуття, проте він зносив це приниження терпляче, віруючи, що воно необхідне через його гріхи.
Кожну хвилину, яка залишалася в нього після роботи, Лютер віддавав навчанню, позбавляючи себе сну і жалкуючи навіть за тим часом, який він витрачав для своєї мізерної трапези. Найбільше задоволення він знаходив у вивченні Слова Божого. Він знайшов у монастирі Біблію, прикуту до стіни, і часто перебував тут. Чим сильніше він відчував свою гріховність, тим старанніше намагався своїми вчинками заслужити прощення і мир. Мартін Лютер жив суворим життям, сподіваючись постом, пильнуванням і самобичуванням перемогти свої недобрі природні нахили, від яких його не звільнило і чернече життя. Лютер не зупинявся ні перед якою жертвою, що допомогла б йому набути чистоту серця і Боже схвалення. “Я і справді був благочестивим ченцем, — згадував він пізніше, — і точніше виконував приписи чернечого чину, ніж можу це висловити словами. І якби хтось із ченців зміг заслужити Царство Боже власними ділами, то на це, без жодного сумніву, мав би право і я... Якби такий стан тривав ще деякий час, то я довів би себе до смерті” (Ibid. V.2. Ch.3). Внаслідок такого суворого способу життя він утратив багато сил і страждав від корчів і запаморочень, від чого вже ніколи не міг цілком вилікуватися. Незважаючи на всі зусилля, страждаюча душа Лютера не знайшла полегшення. Нарешті він опинився на межі відчаю.
Коли Лютерові здавалося, що все втрачено, Бог послав йому приятеля і помічника. Благочестивий Штаупіц допоміг Лютерові зрозуміти Слово Боже, спонукав його відвернути увагу від самого себе і звільнитися від думки про вічне покарання за порушення Закону Божого, а дивитись на Ісуса як на свого Спасителя, Який прощає гріхи. “Замість того, щоб мучитись власними гріхами, кинься в обійми Відкупителя. Покладайся на Нього, на праведність Його життя, вір у рятівну силу Його смерті... Корися Сину Божому. Він став людиною, щоб запевнити тебе в божественній прихильності. Люби Його, бо Він першим полюбив тебе”, — так говорив цей вісник благодаті (Ibid. V.2. Ch.4). Його слова справили глибоке враження на Лютера. Після досить тривалої боротьби із випещеними за стільки часу хибними уявленнями він нарешті зміг пізнати Істину, і в його збентеженій душі запанував спокій. Після посвячення Лютера в сан священика він отримав запрошення стати професором у Віттенберзькому університеті. Тут він посвятив себе вивченню Писань в оригіналі. Лютер почав читати лекції з Біблії, відкрив для розуміння зачарованим слухачам книги Псалмів, Євангелія і Послання. Штаупіц, його приятель і вчитель, спонукав Лютера проповідувати з кафедри Слово Боже. Майбутній реформатор вагався, бо не відчував себе гідним звертатися до народу від Імені Христа. Тільки після тривалої боротьби із собою він нарешті поступився умовлянням своїх друзів. До цього часу Лютер уже добре знав Писання, і благодать Божа спочивала на ньому. Красномовність Лютера захоплювала його слухачів, ясність і сила виголошеної ним істини переконували їх, а його полум'яні промови зворушували їхні серця.
Лютер ще залишався вірним сином римської церкви і не допускав навіть думки, що колись може бути інакше. Боже Провидіння привело його до Рима; подорожуючи пішки, він по дорозі зупинявся в монастирях. В одному з італійських монастирів він був приголомшений багатством і пишністю. Отримуючи князівські прибутки, ченці жили в розкішних покоях, одягались у багатий і найдорожчий одяг, харчувалися вишуканими стравами. З гірким почуттям Лютер порівнював цю картину із самовідреченням і нестатками свого життя. Його розум був збентежений.