Бастарни
Рівночасно з бессами, костобоками й карпами, появляються на карпатському підгірї германські племена бастарнів; попереджуючи велике переселення германів з півночі на південний схід, врізувалися вони клином поміж іранських мешканців чорноморського степу. Вперше зявляються на історичному обрії в 180 р. по Хр. коли то македонський король Пилип II закликав собі їх до помочі. Вони зайняли дельту Дунаю й східні Карпати та давалися дуже в знаки римським провінціям. Остаточно їх таки перемогли римляни й переселили в межі своїх подунайських провінцій. З того часу гине по них слід, як і по бессах, костобоках та карпах.
Готи
Вслід за бастарнами виходять із своїх прибалтійських селищ і йдуть у південно-східньому напрямі чергові германські племена готів; за ними тягнуться їх одноплемінці герулі й тайфалі. Промандрувавши з великим трудом і втратами в людях крізь багнисте Полісся, в III ст. по Хр. зявляються вони на українському півдні й займають велетенські простори від Дніпра по нижній Дунай і східні відноги Карпат. Тут вони поділилися на східніх і західніх готів (остроготів і візиготів). Остроготи створили над Дніпром сильну державну організацію зі столицею Данпарштад (Дніпровий город), у якій дехто з дослідників добачує зародок пізнішого Києва, як торговельного осередка. Славний, оспіваний народніми піснями був готський король Германаріх (350-375). В боротьбі з ним поляг римський цісар Децій, а двацять літ опісля завоювали готи римську провінцію Дакію (сьогодн. Румунію). В середині IV в. володіли готи майже всіми племенами поміж Балтійським і Чорним морем, промощуючи крізь їх землі славний згодом «шлях від варягів до греків».
В V І ст. прийняли готи христіянську віру й як один із перших «варварських» народів переклали біблію та започаткували буйний розвиток скито-гото-словянської культури.
Нажаль нова азійська орда гунів перепинила цей розвиток і новим жахом знялася над Европою.
Гуни
Страшна своєю дикістю і скількістю гунська орда, прозвана сучасними літописцями «божим бичем Европи», була урало-алтайського, монгольського походження. Вона то започаткувала на наших землях оплакану добу турко-татарського лихоліття, що припинило культурно-цивілізаційний розвиток не тільки самої України, але й цілої східньої Европи.
Гуни вийшли з глибин Монголії й, прокочувавши якись час над Волгою, кинулися около 370 р. на алянів, що мешкали над Озівським морем (Меотидою) й на лівому березі Дону. Вирізали тих, що пробували їм опертися, решту прилучили гуни до свого походу й кинулися з черги на остроготів.
Про те, який жах нападав на всіх, що тільки мали нещастя зустрітися з гунами, говорить їх характеристика в творах тогочасних греко-римських та готських письменників.
Готський історик Йордан (551 р.), переповідаючи відомості про гунів, збережені в греко-римських письменників, каже: «Народ гунів немилосердний понад усяку жорстокість, напав на готів. Він обійшов велике озеро Меотиду і зразу, наче якийсь крутіж, пірвав за собою народи, що мешкали по той бік Скитії.
Гуни, кого не могли поконати війною, того залякували своїм виглядом й примушували тікати геть: обличчя в них було жахливо чорне, наче нефоремна галушка, з якимись цятками, замісць очей. Вони калічили своїх дітей першого дня по народженню - хлопцям натинали мечем щоки, щоби вони, раніше, аніж закушають материнського молока, закушали болю від ран. Через те гуни ростуть безбородими. Хлопці не бувають гарні, бо на їх обличчі, посіченому нарізами меча, пропала юнацька краса заросту. На зріст малі, але проворні й швидкі в рухах, мистці в стрілянні з лука, сильні в шиї й дуже горді. На вигляд ніби й люди, але живуть у звірській жорстокості…»
Не диво, що остроготський король Германаріх, як тільки зачув про похід гунів, покінчив життя самогубством (375) а його наслідник Вінітар, що захотів протиставитися гунам, у боротьбі з ними, наложив головою; Тоді решта остроготів не бачила перед собою ніякого іншого виходу й уступилася геть із чорноморського поберіжжя. Те саме зробили й візиготи, що впросилися до римської Тракії. На місці залишилися тільки готські недобитки, що визнали гунську владу і якийсь час користувалися власною самоуправою. Ще в VIII ст. жили останки готів на Криму під Яйлою, та біля керченської протоки. Там вони навіть заклали самоуправну провінцію Таматарху, пізнішу українську кольонію Тмуторокань.