Нині на території колишньої Галичини (по суті – Східної Галичини) існують Львівська, Івано-Франківська та більшість районів Тернопільської області.
Підкарпатська Русь (Підкарпатська Україна, Угорська Русь) – регіон України, що нині охоплює Закарпатську область. Його історія пов’язана з різними археологічними культурами (Іпотешт-Кіндешт- Чурел, Празькою, Луки-Райківецькою), різними східнослов’янськими племенами (хорватами, частково уличами і тиверцями). Ці землі протягом століть були певною мірою відірвані від решти українських земель. У XII ст. Підкарпатська Русь була підкорена Угорщиною і возз’єдналася з Україною лише 1940 р.
Буковина – регіон України, що формувався на «стику» різних земель, держав і народів і був тривалий час відірваним від України. У XII ст. Буковина ввійшла до складу Галицького (згодом – Галицько-Волинського) князівства, у XIV ст. була підкорена Угорщиною, а 1359 р. відійшла до Молдавського князівства, згодом – до Румунії.
Назва «Буковина» вперше з’явилася в грамотах молдавських господарів у XIV ст. і пов’язана з природною особливістю краю – безліччю букових лісів.
Нині територія Буковини входить до складу України (Північна Буковина – Чернівецька область) і Румунії (Південна Буковина – область Румунії Сучава).
На Буковині тривалий час жили слов’яни. У XV ст. на її території з’явилися євреї – це були переважно вихідці з Польщі, котрі поселялися в Чернівцях та невеличких містах Буковини згідно з визначеною урядом Росії «смугою осілості», а в XVI ст. – молдавани, які шукали на Буковині й Наддністрянщині порятунку від турецьких загарбників. У XVIII ст. до Буковини переселилися російські розкольники, які протестували проти розпочатої московським патріархом Ніконом (1605–1681) реформи богослужбових книг (вона полягала у виправленні слов’янських текстів за книгами, які друкували в католицькій Венеції). До Буковини перебиралися некрасівці – нащадки донських козаків, а також липовани – старообрядці, котрі які за часів Івана Грозного зазнали переслідувань.
Покуття – етнічна земля українців, розташована у верхів’ях Дністра і Пруту. Згадки про неї наявні ще в давніх літописах: «…людей з Покутя й Поділля забрали були турки». Протягом тривалого часу Покуття підпорядковувалося різним князівствам, поставало то як південно-східна частина Галичини, то як область Буковини. Самостійним регіоном Покуття стало в XVII ст.
Ці землі являли собою трикутник, межуючи з Поділлям і Молдаво-Валахією, Трансільванією та Червоною Руссю. Так само виглядає й сьогоднішнє Покуття, розташоване на стику Галичини, Поділля та Буковини (це значна частина Івано-Франківської області). Саме такі обриси і визначили назву краю.
Південна Бессарабія – регіон України, що утворився в Придунав’ї та Нижньому Подніпров’ї. Тут близько 5000 років тому зустрілися скотарі й землероби трипільської культури, згодом на цих землях виникли грецькі колонії, а в III ст. готи відтіснили греків за Дунай. З V ст. Бессарабію активно заселяли слов’яни, зокрема уличі і тиверці, хоча тут жили й інші народи: кімери (кіммерії), скіфи, тирити, готи, обри, болгари.
У середині XIV ст. територія Бессарабії увійшла до складу Молдавського князівства, а від початку XVI ст. її південна та північна частини були підкорені Туреччиною. 1812 р. Бессарабія була приєднана до Росії. У 1924 р. Південна Бессарабія ввійшла до складу Молдавської автономної республіки, а після утворення республіки Молдавії – до складу України. Нині Південна Бессарабія входить до складу України, а Північна Бессарабія – до складу Молдови.
Назва Бессарабія, або Цара бессарабська (від румунського tara – «країна»), відома з кінця XV – початку XVI ст. У волосько-болгарських грамотах так називали Валахію разом із Придунайськими землями. У пізніших історичних джерелах це найменування поширилося й на історичну область Буджак та Ногайські степи, де в Середньовіччі жили уличі.
…Буджак з XVI ст. заселяли переважно ногайські племена, що походили від однієї з татарських орд? Як вважають дослідники, від однієї з їх народностей – огузи – походить народ гагаузи, що й нині живе в Бессарабії.