Нижня Наддніпрянщина, відома також як Таврія, Українське Причорномор’я, разом із Донщиною становила Український степ, де 5000 років тому розташовувалася одна з найдавніших прабатьківщин трипільської культури. Відтоді Українське Причорномор’я було заселене слов’янами.
Причорноморські степи почали заселяти у XVII ст. Його ініціаторами були українські козаки, а осідали тут переважно переселенці з Полтавщини, Київщини та Чернігівщини, а також російські військові поселенці, селяни й розкольники. Держава підтримувала «імперських» селян і військових, які несли службу та сплачували земельну ренту.
Для захисту прикордонних земель було утворено Новоросійську губернію. Вперше вона згадується в царському указі від 22 березня 1764 р. Коли Росія перемогла Туреччину, Крим було перетворено на Таврійську область (згодом – губернію), до складу якої увійшли й землі Північного Причорномор’я та Приазов’я. Відтоді степову зону почали заселяти серби, албанці, болгари, німці, австрійці, шведи, швейцарці тощо.
У Криму жило ще більше народів: росіяни, українці, албанці, естонці, цигани змішувалися зі строкатим місцевим населенням. Іще Геродот відзначав, що в Таврії, окрім таврів, мешкали кіммерійці, яких у VIII ст. вигнали скіфи; водночас на півострові розселилися греки, згодом готи, гуни, хозари, печеніги, половці. У X–XI ст. у Криму виникли вірменські поселення, тут осіли також караїми та кримчаки.
…у давнину Кримський півострів називали Тавридою, або Таврією? Ця назва походить від назви племені таврів, котре в І тис. до н. е. жило в Криму. Інша назва півострова – Корсунь. Первісно так слов’яни називали грецьку колонію Херсонес, що існувала тут до середини ХV ст., а згодом найменування поширилося на весь півострів.
Запорізька Січ (Запоріжжя) – регіон, розташований на кордоні з кочовими народами степу. Ще в X ст. у районі Дніпровських порогів, поблизу острова Хортиця, для охорони купецьких караванів від нападів степовиків було створено укріплені поселення, що в XII–XIII ст. перетворилися на справжні городища.
Давньоруські літописи ще не називають мешканців Запоріжжя козаками, хоча є всі підстави вважати, що вони існували вже у XII–XIII ст. Є історичні свідчення про те, що багато холопів і смердів втікали від своїх хазяїв та оселялися біля Дніпра. Своїм життям і звичаями вони нагадували козаків – «людей незалежних, вільних, хоробрих, що присвятили своє життя військовим подвигам». Уперше слово козак вживається у XIV ст.: спочатку в половецьких словниках та документах італійських колоній у Криму, а 1492 р. – в українських літописах. Тоді це слово позначало людину неосілу, «степового добувача», а їздити у козацтво, козачкувати означало «промишляти в степах».
У XV ст. людей, які перетворювалися на «степових добувачів», значно побільшало, оскільки в Україні посилилася панщина. Селяни тікали на окраїни, спочатку на Поділля й Київщину, а потім на південь, у безлюдні степи.
Після укладення між Польщею та Литвою Люблінської унії (1569 р.) українські землі потрапили під владу польського короля та шляхти. Найбільш непокірні українські селяни тікали до Дикого Степу та на Наддніпрянщину, на занедбані внаслідок постійних набігів турків і татарів споконвічні слов’янські землі. Там вони засновували військові поселення, з яких згодом постало Військо Запорізьке. Так виникло українське козацтво – унікальне явище у світовій історії.
Осередком козацтва було Запоріжжя. Після Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в 1650 р. ці землі разом із іншими територіями увійшли до складу Гетьманщини, яка проіснувала до другої половини ХVІІІ ст. Проте 1764 р. було ліквідовано гетьманство, 1775 р. – знищено Запорізьку Січ, а 1783 р. на українських землях було запроваджено кріпацтво.
Донщина (Подоння, Донбас) – частина східнослов’янських земель (сучасні Донецька та Луганська області), які активно заселяли українці, росіяни та інші народи протягом XVII–XVIII ст., після звільнення з-під влади Кримського ханства й Туреччини. У різні часи регіон мав різні назви: Дике Поле, Гуляйполе, «слободні» землі тощо.
…ці землі, відомі з VIII ст., були слов’янськими і доходили до Дону? Михайло Грушевський у своїй «Історії України-Русі» зазначає, що голландський мандрівник ХІІІ ст. Йоганн Рюйсброк називав Дон кордоном Русі. Проте з наступом степових кочівників – хозарів, печенігів, половців – розпочалася тривала боротьба східних слов’ян за своє «чисте поле».