Скіфія досягла розквіту в IV ст. до н. е., за часів правління царя Атея, який часто вів війни за причорноморські землі. Ударною силою скіфського війська виступала кіннота. Воїн-скіф зазвичай був одягнений у панцир, мав бойовий пояс і щит, а голову захищав шоломом. До озброєння належали невеликий складаний лук, спис, дротики, сокира, кинджал, короткий меч.
…скіфи плекали культ хоробрості й стійкості, ненависті до ворогів, воєнного побратимства та вірності своїм обрядам і звичаям? Справжнім багатством скіфів були коні – непоказні на вигляд і невибагливі до кормів. За зросту до 144 см в холці ці тварини не знали собі рівних у бігу на великі відстані.
Лісостепові племена скіфів займалися орним землеробством, скотарством, садівництвом, різними промислами та ремеслами. Володарів ховали в курганах, де знайдено унікальні вироби із золота та срібла. У скіфів було багато богів, їх усіх зображували людиноподібними. В образотворчому мистецтві переважали зображення коней, оленів тощо (звіриний стиль).
На межі IV–III ст. до н. е. почався занепад могутньої скіфської держави і на більшій частині її території з’явилися нові кочові племена.
У III ст. до н. е. у володіння царських скіфів з-за Дону вдерлися кочові племена сарматів. Вони з’явилися у заволзьких степах на межі ІІІ–ІІ ст. до н. е. і просувалися на захід, шукаючи нові пасовища. Сармати були дуже агресивними і войовничими. Через їхні постійні набіги й вимоги сплачувати данину слов’яни були змушені переселятися із Середнього Подніпров’я на північ, до Десни.
Вважають, що сліди давньої сарматської мови наявні в сучасній осетинській.
Під владою сарматів опинилася величезна територія. З І ст. до н. е. Скіфію почали називати Сарматією. Нова держава була визначною, її царі то робили набіги на таврійських скіфів, то разом із ними воювали проти Боспорської держави (Понту), розташованої на узбережжі Чорного моря. Однак за правління понтійського царя Митридата VI (121–63 до н. е.) сармати виступили на його боці проти Риму. Щоб зміцнити союз, Митридат VI повидавав своїх дочок заміж за сарматських царів.
У середині III ст. сарматів перемогли готи і гуни.
…сарматська держава досягла розквіту в І ст. н. е.? Сармати були більш майстерними за скіфів у військовій справі, використовували досконалішу зброю. З часом частина сарматського населення злилася з місцевими слов’янськими племенами. Сармати значно вплинули на підкорені народи й водночас самі запозичили їхні найкращі культурні надбання.
Протягом IX–III ст. до н. е. у Криму жили племена таврів (від грецького слова таброс – тур, бик). Перші відомості про них надає Геродот: розповідає, як таври відмовилися допомагати скіфам у боротьбі проти перського царя Дарія.
У другій половині І тис. до н. е. в таврів розпочався перехід до рабовласництва, виокремилась аристократія, котра об’єднала таврійські племена й відіграла важливу роль у боротьбі з Римом. Таври мали непрості відносини й зі своїми могутніми сусідами – скіфами та сарматами, однак їхні гірські племена зберегли свою незалежність до перших століть нашої ери.
Таври були працелюбними й мужніми людьми, займалися в горах скотарством, у долинах – землеробством, а в прибережних районах – рибальством. Вони були майстерними гончарами, ткачами, виготовляли речі з каміння, деревини та інших матеріалів. За свідченням Геродота, таври займали територію, що видається в море між Керкінітідою та Херсонесом Скелястим, тобто між Євпаторією та Керченським півостровом. Історик згадує про варварські звичаї цього народу – приносити в жертву богині Партенос (Діві) мореплавців, які зазнали кораблетрощі біля їхніх берегів, та еллінів, захоплених у полон у відкритому морі.