— Коли ти був маленьким, — сказала вона.
— Так? — Перрі сів поруч та взяв її за руку.
— Того року, — продовжила Селеста. — Того року, як тебе ображали у школі.
Він посміхнувся.
— Коли я був гладким хлопчиком в окулярах.
— Було зле, правда? — запитала вона. — Зараз ти смієшся над цим, але то був дуже поганий і складний рік.
Він стиснув її руку.
— Так, було зле. Було дуже зле, — що вона хотіла сказати? Вона не могла оформити думки.
Мабуть, це щось пов’язане з роздратуванням та гнівом затероризованого восьмирічного хлопчика. І вона тепер думала, з цього все почалося. Щоразу, коли Перрі почувався приниженим, чи недостатньо шанованим, Селеста несла на своїх плечах насильницьку придушену лють маленького повного хлопчика. Тільки зараз він був дорослим чоловіком, під два метри.
— Зрештою тобі Саксон допоміг, так? — сказала вона. Її слова теж розпливались і танули. Вона це чула.
— Саксон вибив головному задираці переднього зуба, — посміхнувся Перрі. — Більше мене ніхто не зачіпав.
— Точно, — сказала Селеста. Саксон Бенкс. Герой для Перрі. Мучитель для Джейн. Вона з Джейн мала щось спільне. Їх обох скривдили ці чоловіки. Ці привабливі, успішні, жорстокі кузени. Селеста почувалася відповідальною за те, що Саксон зробив із Джейн. Вона була така молода і вразлива. Якби ж то Селеста була там, щоб захистити її. Вона мала досвід. Вона могла битися та дряпатися, коли треба.
Вона намагалася знайти зв’язок. Швидкоплинна думка, яку вона ніяк не могла зловити, ніби щось, що вона мимоволі побачила переферійним зором. Воно сиділо в її голові, непокоїло її.
Яке було виправдання у Саксона поводитися таким чином? Наскільки Селеста знала, у школі його не цькували. Чи значить це, що поведінка Перрі не пов’язана з тими знущаннями у школі? І то була їхня спільна сімейна риса.
— Але ти не такий поганий, — пробурмотіла Селеста. Хіба це не головна причина? Так. Саме це. Це — причина усього.
— Що? — спантеличено перепитав Перрі.
— Ти б цього не зробив…
— Чого б не зробив? — запитав Перрі.
— Так хочу спати… — сказала Селеста.
— Я знаю, — сказав Перрі. — Спи, моя люба. — Він підтягнув простирадло та накрив її аж по підборіддя, а ще прибрав волосся з її обличчя.
Коли її здолав сон, вона, здається, почула, як він прошепотів їй на вухо: «Мені так шкода». Та може, це їй наснилося.
Розділ шістдесятий
— Я не можу прибрати чортів сайт, — сказав Натан. — Якби я міг це зробити, невже ти думаєш, я б цього не зробив? До того, як тобі подзвонити. Сайт розміщено на зовнішньому сервері, він не у мене вдома. Я не можу його просто вимкнути. Мені потрібен пароль на адмінку. Мені потрібен її пароль.
— Кралечка і лялечка! — крикнула Маделін. — Ось тобі пароль. У неї один пароль для всього на світі. Іди і вимкни його!
Вона завжди знала паролі Абігель до її акаунтів у соціальних мережах. Завдяки цьому Маделін могла їх перевірити у будь-який час. А ще будь-якої миті Маделін могла тихенько зайти до кімнати Абігель, ніби крадій, та дивитися в екран комп’ютера через її плече, аж поки Абігель не помічала Маделін, що частенько траплялося нескоро, бо Маделін була відома своїм талантом непомітно підкрадатися.
Абігель через це бісилася, щоразу аж підстрибувала, коли помічала Маделін, але та не переймалася, бо нині саме в цьому полягає свідоме батьківство — за дітьми треба шпигувати. Саме тому, якби Абігель була вдома, такого б ніколи не сталося.
— Я вже пробував «кралечку і лялечку» — не підходить.
— Ти, мабуть, щось не так написав. Усі букви маленькі і без пробілів. Воно завжди…
— Я їй сказав, що не можна мати один пароль для всього, — сказав Натан. — Очевидно, вона мене послухала.
— Добре, — сказала Маделін. Її гнів ущух і трансформувався у велетенський крижаний айсберг. — Дуже добре. Чудова порада. Чудове батьківство.
— Це через ризик злому…
— Та байдуже! Помовч, дай подумати, — вона постукала кінчиками пальців по губах.
— У тебе є ручка?
— Звісно.
— Пробуй «Чорничка».
— Чорничка? Чому?
— То її перша тваринка. Щеня. Вона у нас прожила два тижні і потрапила під автомобіль. Абігель дуже засмутилася. Ти тоді був… Де ж ти був? Балі? Вануату? Хто зна. Не став мені запитань. Просто слухай.
Вона надиктувала йому список потенційних паролів: музичні групи, герої телепередач, автори улюблених книжок і окремі слова, такі як «шоколад» і «ненавиджу маму».
— Це не може бути паролем, — сказав Натан.
Маделін проігнорувала його слова. Її переповнював розпач від неможливості цієї задачі. Це ж може бути що завгодно — будь-яка комбінація літер та цифр. — Ти впевнений, що цього не можна зробити інакше? — запитана вона.