— На бога, не сміши мене. Ти говориш, як п’ятирічна дитина.
Маделін пошкодувала про ці слова, як тільки вони злетіли з її уст.
Вони під’їжджали до місця, де батьки висаджували дітей та цілували їх на прощання. Попереду Маделін побачила чорну блискучу Ренатину BMW. Вікна були тоновані, тож не видно було, хто за кермом, мабуть, гуляща французька няня Ренати. Маделін уявила, яке б обличчя було у Ренати, якби та дізналася, що донька Маделін виставила на аукціон свою цноту. Вона б співчувала, звісно, Рената не була поганою людиною. Але відчула б і нотку задоволення, як і Маделін, коли почула про роман її чоловіка. Маделін пишалася тим, що їй було байдуже, що про неї думають люди, але те, що Рената могла погано думати про її доньку, не було їй байдуже.
— Тобто ти хочеш пройти увесь шлях до кінця? Збираєшся спати з першим-ліпшим? — запитала Маделін. Вона трохи проїхала автівкою вперед та помахала Хлої, котра її не бачила, бо була зайнята розмовами з Лілі (та мала трохи знуджений вигляд). Хлоїн рюкзак задер її спідничку, і всі батьки, автомобілі котрих вишикувалися біля школи, могли бачити її трусики з Мінні Маус. За інших обставин Маделін подумала б, що це мило і кумедно, але у цієї миті це здалося лиховісним і неправильним, тож їй хотілося, щоб хтось із вчителів це помітив і виправив.
— Це краще, аніж сп’яну спати з якимсь 12-річним хлопцем, — сказала Абігель, відвернувшись до вікна.
Маделін побачила, як вчителька за руки вивела Селестиних близнюків. Обоє червоні, сердиті. Вона пригадала, що мусить їх забрати. Сьогодні вона була настільки заклопотаною, що ледь не забула.
Потік машин взагалі не рухався, бо хто б там не був попереду, він чи вона влаштували тривалу бесіду з вчителькою, що суперечило правилам школи Пірріві щодо висадки та посадки дітей. Мабуть, то була якась із Блондинок-Боб, адже правила на них явно не розповсюджувалися.
— Але, боже мій, Абігель, ти взагалі думала, як це має бути? Яка буде логістика цього? Де це має відбуватися? Ти зустрінешся з тим чоловіком у готелі? Попросиш мене, щоб я тебе підвезла? «Мам, я саме збираюся втратити свою цноту, зупинімося біля аптеки, треба купити презервативи».
Вона подивилася на Абігель. Та опустила голову та прикрила рукою очі. Маделін бачила, як тремтіли її губи. Звісно, вона цього не продумала. Їй же лише чотирнадцять.
— А ти думала, як воно — займатися сексом з чужим чоловіком? Коли тебе торкатиметься якийсь огидний мужик?
Абігель опустила руку та повернула голову.
— Мамо, припини! — крикнула вона.
— Ти живеш у паралельній реальності, Абігель. Ти думаєш, що якийсь привабливий Джорж Клуні повезе тебе на свою віллу, ніжно візьме твою цноту, а потім випише щедрий чек для «Amnesty International»? Так не буде. Буде огидно і боляче.
— Тим дівчатам теж огидно і боляче, — розплакалася Абігель, по щоках покотилися сльози.
— Але я не їхня мама! — крикнула Маделін — і в’їхала у Ренатину машину.
Харпер: Послухайте, я не хочу ні на кого кидати тінь, але Маделін навмисно пошкодила Ренатину машину напередодні доброчинної вечірки.
Розділ шістдесят третій
— Тільки нікому не кажіть, що я це роблю, — донька пані Пондер нахилилася та тихенько шепнула на вухо Джейн, її слова приглушив гул фенів. — Інакше всі ті розкішні мамуні приводитимуть мені своїх дорогоцінних дітей, щоб я повиводила їм вошей.
Спочатку пані Пондер звеліла Джейн піти в аптеку та купити засіб від вошей.
— Це просто, — сказала вона. — Ти розчісуєш волосся та вибираєш цих маленьких кровопивць. — Вона побачила вираз обличчя Джейн та замовкла. — Знаєте що, давайте запитаємо Люсі, чи може вона це сьогодні зробити?
Донька пані Пондер Люсі керувала «Небесним волоссям», дуже популярним перукарським салоном у Пірріві, що розташовувався між газетним кіоском та м’ясною лавкою. Вочевидь, саме Люсі та її команда відповідали за всіх Блондинок-Боб на півострові.
Люсі закріпила довкола шиї Зіггі накидку, а Джейн нервово озирнулася, чи раптом немає когось із батьків, але нікого не впізнала.
— Заодно його підстригти? — запитала Люсі.
— Так, будь ласка, — відповіла Джейн.
Люсі глянула на Джейн.
— Мама казала, щоб я і вас підстригла. Вона хоче, щоб я зробила вам коротку стрижку.
Джейн підтягнула хвостик.
— Знаєте, я не дуже переймаюся зачіскою.
— Тоді дозвольте я перевірю ваше волосся, — сказала Люсі. — Вам теж слід пройти лікування. Воші не літають, але вони перестрибують з голови на голову — маленькі воші-акробати, — вона зімітувала мексиканський акцент, Зіггі оцінив жарт і засміявся.