— Я знаю, — відповіла Маделін. Вона розуміла, що намагається справити на Джейн враження та розсмішити її. — Я жартую. Давайте подивимось, хто ще. Є ще Керол Куіглі. Вона звихнулася на чистоті — бігає з класу в клас із очищувальним спреєм.
— Не може бути, — засумнівалася Селеста.
— Може!
— А що татусі? — Джейн відкрила пачку жувальних гумок та поклала одну до рота, мов незаконну контрабанду. Схоже, що у неї хворобливе захоплення жуйками, хоч непомітно було, щоб вона жувала. Коли вона ставила запитання, то не дивилася Маделін в очі. Може, вона сподівалася познайомитись з якимсь самотнім татусем?
— Сарафанне радіо передає, що цього року в початковій школі є щонайменше один тато у декреті, — сказала Маделін. — Його дружина — шишка у великій корпорації. Джекі Якасьтам. Генеральний директор банку, здається.
— Джекі Монтгомері? — запитала Селеста.
— Точно! Вона.
— Боже, — пробурмотіла Селеста.
— Ми, мабуть, і не побачимо її. Працюючим мамам складно. Хто ще у нас гарує повний день? Рената. Працює у фінансовій сфері — фондові ринки, не знаю, чи опціони на акції. Так, здається. Чи може, вона — фінансовий аналітик. Мабуть, так. Завжди вона щось аналізує. Щоразу, коли я прошу її пояснити мені, чим же вона займається, я забуваю слухати. Ну і її діти теж генії. Це й коню зрозуміло.
— А Рената теж із клубу «Блондинка-Боб»? — запитала Джейн.
— Ні-ні, Рената робить кар’єру. У неї працює няня на повний день. Здається, нову няню вона привезла з Франції. Їй подобається все європейське. Рената не має часу допомагати школі. Щоразу, коли ти з нею розмовляєш, вона щойно повернулася з засідання ради директорів або прямує на засідання ради директорів, або готується до засідання. Як часто ці ради мають засідати?
— Ну, це залежить від… — почала Селеста.
— Це риторичне запитання, — перебила її Маделін. — Я тільки хотіла сказати, що вона не може не згадати засідання ради директорів що п’ять хвилин, точнісінько, як Тея Канінгем кожні п’ять хвилин розповідає, що у неї четверо дітей. Вона теж одна з мам у початковій школі, до речі. Ніяк не оговтається від того, що в неї четверо дітей. Я — злюка?
— Злюка, — підтвердила Селеста.
— Вибачте, — відказала Маделін. Вона і справді почувалася трохи винною. — Я просто намагалася вас трохи розважити. Це моя нога в усьому винна. А якщо серйозно, то школа — прекрасна, і всі дуже милі, і все у нас буде добре, і ми знайдемо багато прекрасних друзів.
Джейн засміялася, і знову тишком взяла жуйку. Схоже, що вона одночасно пила каву і жувала гумку. Оригінально.
— А ці «обдаровані і талановиті» діти? — запитала Джейн. — Діти проходять якісь тести, чи як?
— Є цілий процес визначення, — пояснила Маделін. — І для них розроблені спеціальні програми та «можливості». Вони залишаються у тому ж класі, але отримують складніші завдання, здається, а ще часом їх забирають на окремі заняття зі спеціальними вчителями. Послухай, звісно ніхто б не хотів, щоб діти нудилися у класі і чекали, поки решта їх наздоженуть. Це я розумію. Але я трохи… ну, скажімо, минулого року у мене виник невеликий, так би мовити, конфлікт із Ренатою.
— О, Маделін любить конфлікти, — пояснила Селеста Джейн.
— Якось Рената примудрилася викроїти час поміж своїх засідань ради директорів та попросила вчителів організувати окрему невеличку екскурсію лише для обдарованих дітей. До театру на виставу. Але щоб насолоджуватися виставою не треба бути з біса талановитим. Я менеджер з маркетингу у Театрі півострова Пірріві, і саме так про це довідалася.
— Звісно, вона виграла, — усміхнулася Селеста.
— Звісно, я виграла, — підтвердила Маделін. — Я отримала спеціальну знижку на квитки для групи, і всі діти пішли до театру, а батьки в антракті отримали по келиху шампанського за півціни, і всі гарно провели час.
— О, до слова, — вигукнула Селеста. — Мало не забула віддати тобі шампанське! Невже я… — а, ось воно. — Вона перекладала щось у своїй великій плетеній із соломки сумці і нарешті видобула з неї пляшку шампанського «Bollinger». — Не можу ж я дарувати тобі келихи без шампанського.
— А давайте відкоркуємо! — Маделін підняла пляшку із раптовим натхненням.
— Ні-ні, ти що божевільна? — занепокоїлася Селеста. — Ще рано пити. І за дві години ми маємо забрати дітей зі школи. Та й воно не холодне.
— Сніданок із шампанським! — проголосила Маделін. — Головне правильно назвати. Ми вип’ємо шампанського і апельсинового соку. По пів келиха. За дві години. Джейн, ти з нами?
— Хіба лише ковточок, — сказала Джейн. — Я швидко п’янію.