Панна Барнс спробувала відпити із склянки через соломинку, але склянка вже була порожня.
— Вибачте за те, що лаюся. Вчительки перших класів не мали б лаятися. Я ніколи цього не роблю при дітях. Це на випадок, якщо ви думаєте поскаржитися на мене.
— Ви не на роботі, — сказала Джейн. — Тож можете говорити що завгодно. — Вона відступила на крок, бо коли панна Барнс говорила, її капелюх постійно зачіпав її голову. Де ж Том? Ось він, оточений юрбою захоплених Одрі.
— Не на роботі? Я завжди на роботі. Минулого року ми з колишніх хлопцем поїхали на Гаваї і щойно зайшли у фойє готелю, як я почула кумедний дитячий голос «Панно Барнс! Панно Барнс!» Моє серце просто зупинилося. За останній семестр цей хлопчик приніс стільки клопоту та горя, і він жив у тому ж готелі! І я мала вдати, що рада його бачити. І гратися з ним у чортовому басейні! Батьки лежали на своїх шезлонгах та мило усміхалися, ніби робили мені велику послугу! Ми розійшлися з тим хлопцем під час відпустки, і я звинувачую того хлопчика. Нікому не кажіть, що я це сказала. Його батьки сьогодні тут. Господи, пообіцяйте, що ви ніколи нікому не скажете, що я це сказала.
— Клянуся, — сказала Джейн. — Життям.
— В будь-якому разі, про що я говорила? Ага, імейли. Але це ще не все. Вони просто приходять! — Панна Барнс постукала парасолькою по підлозі. — Батьки! У будь-який час! Рената взяла лікарняний, щоб час від часу перевіряти, як там Амабелла, хоч у нас є помічник учителя, який з неї взагалі очей не зводить. Тобто, справді, я не додивилася, не знала, що відбувається, і я себе за це картаю. Але ж то не тільки Рената! Я можу чимось займатися з дітьми, і раптом піднімаю голову — а в дверях стоїть хтось із батьків, і просто за мною спостерігає. Це страшно. Це немов переслідування.
— Схоже на переслідування, — сказала Джейн. — Ой, дивіться. Ось так. — Вона обережно відхилила капелюха з обличчя панни Барнс. — Хочете ще один коктейль? Ви виглядаєте, наче могли б випити ще.
— На вихідних пішла я в аптеку, — сказала панна Барнс, — бо в мене жахлива інфекція сечовивідних шляхів — у мене новий хлопець, вибачте, занадто багато інформації — стою я біля каси, чекаю, аж тут раптом Тея Каннінгем стала біля мене, і, чесно, я навіть не чула, щоб вона привіталася, перш ніж розповісти мені історію про те, як засмутилася Вайолет позавчора після школи, бо Хлоя сказала їй, що її заколки не однакові. Вони і справді не були однакові. Я хочу сказати, о боги, це ж не булінг! Це просто діти поводяться як діти! Але, ні, Вайолет настільки це ранило, і чи могла б я поговорити з класом про те, що треба чемно спілкуватися одне з одним і… Вибачте, я щойно побачила пані Ліпманн і вона кидає на мене просто вбивчі погляди. Вибачте. Піду-но я вмиюся холодною водою.
Панна Барнс відвернулася так швидко, що її рожеве боа гойднулося та торкнулося щоки Джейн.
Джейн обернулася і знову побачила Тома — лице в лице.
— Настав руку, — сказав він. — Швидко.
Вона простягнула руку, а він дав їй жменю претцелів.
Он той величезний і страшний Елвіс знайшов на кухні цілу пачку таких, — сказав Том. Він простягнув руку до її обличчя та зняв із волосся щось рожеве.
— Пір’їнка, — сказав він.
— Дякую, — Джейн з’їла претцель.
— Джейн, — вона відчула холодний дотик до руки. То була Селеста.
— Привіт! — зраділа Джейн. Селеста була чарівна; навіть просто дивитися на неї було приємно. Чому Джейн завжди так дивно почувалася щодо вродливих людей? Вони ж не можуть нічого зробити із своєю зовнішністю, і на них так приємно дивитися, і Том щойно приніс їй претцелі, і трішки почервонів, коли прибирав пір’їнку з її волосся, і він не був гомосексуалістом, і оці ігристі рожеві коктейлі були неймовірні, і їй дуже подобалися шкільні вечірки, вони такі веселі і смішні.
— Можемо поговорити хвилинку? — запитала Селеста.
Розділ сімдесят четвертий
— Ходімо на балкон? — запропонувала Селеста. — Трохи подихаємо?
— Звісно, — сказала Джейн.
«Сьогодні Джейн виглядає такою молодою та безтурботною, — подумала Селеста. — Як підліток». Зала здавалася спекотною та переповненою, аж викликала відчуття клаустрофобії. По спині Селести котилися краплі поту. Одна туфелька страшенно натирала п’ятку, залишаючи огидний кривавий струп (приблизно так вона уявляла собі пролежні). Цей вечір ніколи не закінчиться. Вона залишиться тут назавжди, і її звідусіль атакуватимуть злі обривки розмов.