Вона пішла далі, не чекаючи на їхню реакцію. Коли вона відчинила двері на балкон, то побачила за спиною Ренату.
— Просто хочу подихати, — сказала Рената. — Там така задуха.
— Так, — сказала Маделін. — І схоже, що дощ пройшов. — Вони вийшли разом у нічне повітря. — Я подзвонила у страхову, до речі. Щодо машини.
Рената скривилася.
— Вибач, що я підняла такий хай учора.
— А ти мені вибач, що в’їхала у тебе. Я була дуже зайнята тим, що кричала на Абігель.
— Я перелякалася, — сказала Рената. — А коли я лякаюся, то просто спалахую. Це — закон. — Вони підійшли до групи батьків біля перил.
— Справді? — сказала Маделін. — Який жах. А от я — дуже спокійна.
Рената пирхнула.
— Медді! — сказав Натан. — Досі тебе не бачив. Як справи? Я чув, що моя дружина облила тебе напоєм.
Маделін подумала, що він, мабуть, теж трохи п’яний, бо зазвичай при ній не називав Бонні дружиною.
— На щастя, то був рожевий коктейль, тож він пасує до моєї сукні, — сказала Маделін.
— Я тут святкую щасливе закінчення маленької драми нашої доньки, — сказав Натан. — За Ларрі Фітцджеральда із Південної Дакоти! — Він підняв келих.
— М-м-м… — сказала Маделін, пильно дивлячись на Селесту. — Щось мені здається, що Ларрі Фітцжеральд ближче, аніж нам здається.
— Що? — запитав Натан. — Про що це ти?
— Ви про веб-сайт Абігель? — запитала Селеста. — Вона його прибрала?
«Її репліка була ідеальна, — подумала Маделін, — і саме це її видало». Більшу частину часу Селеста ухилялася від цієї розмови, ніби приховувала щось. А зараз вона виглядала абсолютно зібраною та врівноваженою, вона дивилася прямо в очі Маделін. Коли більшість людей брешуть, вони не дивляться в очі, коли Селеста брехала, вона сміливо дивилася в очі.
— Ти — Ларрі Фітцжеральд з Південної Дакоти, правда? — запитала Маделін у Селести. — Я знала! Ну звісно, я не знала напевне, але відчувала. Усе це занадто добре склалося.
— Не маю анінайменшого поняття, про що ти, — рівно сказала Селеста.
Натан повернувся до Селести.
— Ти пожертвувала сто тисяч доларів на «Amnesty»? Щоб допомогти нам? Господи…
— Не треба було, — сказала Маделін. — Ти не мусила цього робити. Чим я можу тобі віддячити?
— На бога, — вигукнула Рената. — Про що взагалі йдеться?
— Я не розумію, про що ти говориш, — сказала Селеста Маделін. — І не забувай, що ти врятувала Максові життя того дня на уроці плавання, а це — борг, який неможливо повернути.
У залі хтось кричав.
— Цікаво, що відбувається? — запитав Натан.
— Мабуть, то я розпалила вогонь, — сказала Рената з легкою усмішкою. — Мій чоловік — не єдиний, хто думає, що у нього любов з нашою нянькою. Джульєтта знайшла собі чимало розваг у Пірріві. Як це французькою? Polyamour. Я виявила, що у неї слабкість до певного типу чоловіків. Чи, треба було б сказати, до певного типу банківських рахунків.
— Ренато, — сказала Селеста. — Сьогодні ввечері я дізналася, що…
— Не треба, — перебила її Джейн.
— Це мій син Макс кривдив Амабеллу, — сказала Селеста.
— Твій син? — перепитала Рената. — Але ти впевнена? — Вона глянула на Джейн. — Бо на орієнтаційній зустрічі Амабелла…
— Я впевнена, — перебила її Селеста. — Вона вказала на Зіггі випадково, бо боялася Макса.
— Але, — здавалося, Рената ніяк не второпає. — Ти впевнена?
— Цілком, — відповіла Селеста. — І мені дуже шкода.
Рената прикрила рота долонею.
— Амабелла не хотіла, щоб я запрошувала близнюків на її вечірку на літеру «А», — сказала вона. — Такий галас підняла, а я це проігнорувала. Я думала, вона просто дуркує.
Вона подивилася на Джейн. Джейн у відповідь не відвела погляд. Вона таки виглядає прекрасно сьогодні, — подумала Маделін із задоволенням, а ще вона зрозуміла, що постійне жування жуйки десь зникло за останні кілька тижнів, а вони й не помітили коли.
— Я мушу перед тобою вибачитися, — сказала Рената.
— І справді, — сказала Джейн.
— І перед Зіггі, — сказала Рената. — Я мушу попросити у вас вибачення. Мені так шкода. Я… по правді, не знаю, що зроблю.
— Прийнято, — сказала Джейн і підняла келих. — Вибачення прийняті.
Скляні двері знову відчинились — і з’явилися Ед із Перрі.
— Схоже, тут усе вийшло з-під контролю, — сказав Ед.
Він узяв кілька барних стільців, які стояли рядком біля дверей, та приніс їх.
— Може, влаштуємося зручніше? Привіт, Ренато. Перепрошую за свинцеву ногу моєї дружини на педалі газу.