Тож Джейн не була готова до того, що сталося.
Вона не була насторожі. Вона надто захопилася знайомством зі школою Пірріві (усе таке гарненьке та компактне, аж життя здавалося цілком їй по силі), сонцем і все ще новим запахом моря. Джейн тішилася думками про шкільне навчання Зіггі. Уперше з дня його народження відповідальність за сина здавалася їй легкою ношею. Її нова квартира розташовувалася неподалік од школи, вони щодня зможуть ходити до школи пішки — повз пляж та окреслений деревами пагорб.
З вікна своєї заміської школи Джейн бачила лише шосе на шість смуг та відчувала запах смаженої курки із сусідньої крамниці. Там не було добре продуманих ігрових майданчиків у затінку з викладеними мозаїкою дельфінами та китами. І напевне на стінах не висіли картини підводного світу, і скульптур черепах у пісочницях теж не було.
— Школа дуже гарна, — сказала вона Маделін, коли вони разом із Селестою допомагали Маделін дострибати до місця, де б вона могла сісти, — Просто дивовижна!
— Я знаю. Минулого року батьки влаштували доброчинну вікторину, щоб зібрати гроші на ремонт шкільного двору, — сказала Маделін. — Блондинка-Боб знає, як збирати гроші. Темою вікторини були «мертві знаменитості». Було весело. Ти добре граєш у вікторини, Джейн?
— Я прекрасно граю у вікторини, — відповіла Джейн. — Вікторини і пазли — мій коник.
— Пазли? — запитала Маделін, вмощуючись на дерев’яній блакитній лавці, змонтованій навколо стовбура смокви, та випростовуючи ноги. — Нізащо! Хай краще мені в очі голки повстромляють.
Навколо них зібрався натовп інших батьків, і Маделін по черзі представила Джейн та Селесту мамам старших дітей, яких вона вже знала, кожній розповідаючи, як вона підвернула ногу, рятуючи життя молодим людям.
— Дуже схоже на Маделін, — сказала Джейн жінка на ім’я Керол — миловидна, у літній квітчастій сукні та великому солом’яному капелюсі. Здавалося, ніби ця жіночка зібралася до біленької, оббитої дошками церкви у «Маленькому будиночку у преріях». (Керол? Хіба не про неї розповідала Маделін, що вона маніячка прибирання? Чистьоха Керол.)
— Маделін просто обожнює сваритися, — сказала Керол. — Байдуже з ким. Наші діти разом грають у футбол, і минулого року вона посварилася з тим величезним татом. Усі чоловіки поховалися, а Маделін стояла ось так близько до нього, тицяла йому пальцем у груди — ось так, і ні на сантиметр не відступала. Дивно, що він взагалі її не вбив.
— О, ти про нього! Координатор групи до семи років. — Маделін вимовила слово «координатор» так, ніби хотіла сказати «серійний убивця». — До скону проклинатиму того чоловіка!
Тим часом Селеста трохи відійшла та розмовляла з кимось голосом, сповненим сумнівів, — Джейн уже зрозуміла, що така манера була дуже притаманна Селесті.
— Як ви кажете, звати вашого сина? — запитала Керол.
— Зіггі, — відповіла Джейн.
— Зіггі, — невпевнено повторила Керол. — Це якесь народне ім’я?
— Привіт! Я Рената! — просто перед Джейн з’явилася жінка із чіткою асиметричною стрижкою та темними карими очима за стильними окулярами у чорній оправі. Заскочила зненацька, ніби політик. Вона назвала своє ім’я з дивним притиском, так ніби Джейн чекала на неї.
— Привіт! А я Джейн. Як справи? — Джейн намагался говорити з ентузіазмом. Вона думала, а чи не директор школи ця жінка.
Прийшла гарно вдягнена блондинка, яку б Джейн могла віднести до когорти Блондинок-Боб, про яку розповідала Маделін, із помаранчевим конвертом у руках.
— Рената, — сказала вона, ігноруючи Джейн. — Ось той звіт про навчання, про який ми говорили під час вечері.
— Зачекай хвилинку, Харпер, — сказала Рената трохи роздратовано та знову повернулася до Джейн. — Рада зустрічі. Я мама Амабелли, а ще у мене є син Джейсон, він у другому класі. Амабелла, не Анабелла. Це французьке ім’я. І ми його не вигадали.
Харпер все ще зазирала Ренаті через плече та ввічливо кивала на кожне слово Ренати — як ті люди, що стоять позаду політиків на прес-конференціях.
— Я хотіла познайомити тебе з нянею Амабелли та Джексона, і вона також француженка. Який збіг! Quelle coincidence! Це Джульєтта. — Рената вказала на струнку дівчину з коротким рудим волоссям та дивним привабливим обличчям, на якому найперше впадав ув очі великий рот з пухкими губами. Вона виглядала як дуже гарна іншопланетянка.