Вони підійшли до сходинок, де Джейн зазвичай зустрічала Селесту, після того, як вони відводили дітей до школи. Джейн подумала про Селесту, котра поспішала на зустріч, — захекана, вона хвилювалася через спізнення й не помічала підстаркуватого бігуна, котрий, вирячаючись на неї, ледь не врізався у дерево.
Після поховання вона майже не бачила Селесту.
Найгіршою частиною похорону були хлопці — світле волосся зачесане на бік, білі сорочки та чорні штани, серйозні маленькі обличчя. Макс написав листа татові та поклав його на труну — на аркуші — нерівні букви «Т» «А» «Т» «О» та дві намальовані фігурки.
Школа намагалася підтримати батьків першачків, котрі вирішили не приводити дітей на похорон. Усім розіслали імейл з корисними посиланнями на написані психологами статті на тему: «Чи можна дітям відвідувати похорон?»
Батьки, котрі не відпустили дітей, сподівалися, що тим дітям, котрі таки відвідали похорон, снитимуться кошмари, і що вони будуть трошки більше боятися життя, у достатній мірі, щоб це вплинуло на результати тесту на Диплом про середню освіту. А люди, які дозволили дітям відвідати похорон, сподівалися, що їхні діти отримали цінний урок про круговерть життя та друзів, котрі підтримують тебе у скруті, і що вони будуть більш стійкими, що послужить їм добру службу у підлітковому віці, і в них буде менше шансів вчинити самогубство чи вживати наркотики.
Джейн дозволила Зіггі піти, бо він хотів, а ще тому, що то був похорон його батька, хай він навіть і не знав про це, і другого шансу дозволити йому відвідати похорон його батька просто не буде.
Чи розкаже вона йому коли-небудь? Пам’ятаєш, коли ти був маленьким, ти ходив на похорон? Але він намагатиметься знайти у цьому якийсь сенс. Він шукатиме там того ж змісту, котрий шукала і не знайшла Джейн. Останні п’ять років вона безрезультатно шукала сенсу у злому, п’яному, розпусному вчинку, але сенсу там не було.
У церкві було багато згорьованих родичів Перрі. Сестра Перрі (тітка Зіггі: сказала собі Джейн, коли сиділа у церкві разом із іншими батьками зі школи, які навіть не знали Перрі) створила невеличкий ролик у пам’ять про нього.
Він був зроблений настільки професійно, немов справжнє кіно, і ніби зробив життя Перрі більш яскравим, багатим та змістовним, аніж життя усієї спільноти. Там були чіткі фотографії світловолосого круглолицього немовляти, пухкенького хлопчика, неочікувано привабливого підлітка, чарівного нареченого, котрий цілував свою неймовірну наречену, гордий новоспечений татусь із дитиною у кожній руці. Були відео, як він танцює реп із близнюками, задуває свічки, катається на лижах із хлопцями, що стоять на його лижах та тримаються за його ноги.
Саундтрек був прекрасний та ідеально синхронізований для максимального емоційного впливу, тож під кінець навіть батьки зі школи, котрі ледь знали Перрі, інтенсивно схлипували, а один зааплодував.
Джейн згадувала цей ролик навіть після похорону. Він здавався незаперечним доказом того, що Перрі був хорошою людиною. Хорошим батьком та чоловіком. Її спогади про нього у кімнаті готелю та на балконі — та звичність насильства, що його він застосував до Селести — здавалися надуманими і нереальним. Чоловік із двома хлопчиками на колінах, котрий, немов у вповільненій зйомці, сміється до когось по той бік камери, не міг би цього зробити.
Змушувати себе пам’ятати правду про Перрі здавалося беззмістовним і педантичним, навіть злим. Краще було б пам’ятати той гарний ролик.
Джейн не бачила, щоб на похороні Селеста плакала. Її очі були червоні та набряклі, однак Джейн не бачила, щоб вона плакала. Здавалося, вона міцно зціпила зуби і чекає, щоб це минулося, щоб пройшов страшний біль. Лиш однієї миті їй здалося, що Селеста от-от розплачеться — це було біля церкви, вона втішала високого привабливого чоловіка, котрий був настільки приголомшений горем, що ледь міг іти.
Джейн здалося, що вона почула, як Селеста, беручи його під руку, промовила: «Ох, Саксоне!» А може, то то їй почулося...
— Ти збираєшся з нею поговорити? — запитав Том, коли вони дісталися верхніх сходинок.
— Із Селестою? — запитала Джейн. Вони не говорили, принаймні не так, як могли б. Із Селестою залишалася її мама, допомагала їй з дітьми, та й сім’я Перрі відбирала чимало часу. Джейн думала, що вони з Селестою ніколи не говоритимуть про Перрі. З одного боку, вона могла б багато чого сказати, а з іншого — нічого. Маделін сказала, що Селеста переїхала у квартиру та Мак-Махонс-Пойнт. Величезний прекрасний будинок був виставлений на продаж.
— Ні, не з Селестою, з журналісткою.