У своїх снах вона на нього кричала: «Як ти посмів? Як посмів?», била його — знову і знову. Вона прокидалася у сльозах.
— Я все ще його люблю, — сказала вона Сьюзі, ніби зізнаючись у чомусь огидному.
— Ви можете його любити.
— Я божеволію, — сказала вона.
— Ви розбираєтеся з цим, — казала Сьюзі і терпляче вислуховувала Селестині надміру деталізовані розповіді про кожну провинність, за яку Перрі її карав. — Я знаю, що мала б змусити хлопців прибрати лего того дня, але була така втомлена, я не мала казати те, що сказала, і не мала б робити те, що зробила.
Чому вона відчувала потребу знову і знову розповідати найдрібніші події останніх п’яти років і розкласти їх по поличкам для себе.
— Це б було несправедливо, правда? — повторювала вона Сьюзі, ніби та була суддею, ніби Перрі слухав цього неупередженого рефері.
— А як ви думаєте, це було справедливо? — говорила Сьюзі, як і мала б сказати хороша фахівчиня. — Ви думаєте, ви це заслужили?
Селеста подивилася на чоловіка, котрий сидів справа від неї, він теж взяв склянку води, а його руки тремтіли навіть гірше, аніж її. Але він уперто доніс склянку до рота, хоч кубики льоду у ній дзеленчали, а вода вихлюпнулася на руку.
То був високий, приємний чоловік, із худим обличчям, десь близько тридцяти з хвостиком років, у краватці та червоному светрі, що погано на ньому сидів. Мабуть, то ще один консультант, як Сьюзі, але той, котрий патологічно боїться публічних виступів. Селеста хотіла торкнутися його руки, щоб втішити, але не хотіла поставити його у незручне становище. Зрештою, це ж він тут професіонал.
Вона глянула вниз та побачила, що його чорні штани задерлися. Він надягнув світлокоричневі високі шкарпетки та добре начищені чорні туфлі. Це була така епічна невдача, що у Маделін була б істерика. Сьогодні Маделін допомогла їй вбратися — підібрала їй нову шовкову сорочку, спідницю-олівець та чорні закриті туфлі.
«Пальці мають бути закриті, — скомандувала вона, коли Селеста продемонструвала їй вбрання та босоніжки. — На такій події відкриті пальці недоречні.»
Селеста поступилася. За минулий рік вона дозволила Маделін так багато зробити для неї.
«Я мала знати, — казала Маделін. — Я повинна була знати, що тобі доводиться переживати.»
І скільки б Селеста не переконувала її, що вона жодним чином не могла знати, що Селеста б їй цього не дозволила б, Маделін все одно долало почуття провини. І все, що Селеста могла зробити, — це дозволити їй допомагати та підтримувати її.
Селеста пошукала в аудиторії привітне обличчя, та зупинилася на жінці років п’ятдесяти, із пташиним обличчям, котра схвально кивала головою, коли виступала Cьюзі.
Вона трохи нагадувала Селесті нову вчительку у школі, що розташовується за рогом будинку, в якому вони мешкають. Перш ніж вони почали навчання, Селеста зустрілася з нею для розмови.
— Вони ідеалізували свого батька, тож тепер, після його смерті, мають певні проблеми з поведінкою. — Сказала їй Селеста під час цієї першої зустрічі.
— Звісно, мають, — сказала пані Хупер. Вона виглядала так, ніби ніщо на світі не могло її здивувати. — Давайте зустрічатимемось щотижня, щоб ми могли це здолати.
І Селеста втрималася, щоб не кинутися їй в обійми та не заплакати у її гарну заквітчану блузку.
Увесь минулий рік дітям було складно. Вони настільки звикли, що Перрі відсутній значні проміжки часу, що спливло чимало часу, поки вони усвідомили, що він більше не повернеться. І реагували вони на це точнісінько так само, як і Перрі реагував, коли щось ішло не так — сердито, знавісніло. Щодня вони намагалися вбити одне одного, і щовечора засинали в одному ліжку, поклавши голови на одну подушку.
Бачити їхнє горє було для Селести покаранням. Але покаранням за що? За те, що вона залишалася з їхнім батьком? За те, що хотіла, щоб він помер?
Бонні не відправили до в’язниці. Її визнали винною у ненавмисному вбивстві через незаконне та небезпечне діяння та присудили 200 годин виправних робіт. Оголошуючи вирок, суддя сказав, що моральна провина підсудної найнижча для такого роду злочинів. Він узяв до уваги, що Бонні не мала судимостей, щиро розкаювалася у своїх діях, і що, хоч, імовірно, і можна було передбачити, що жертва впаде, це не було її наміром.
Він також взяв до уваги свідчення експертів, котрі підтвердили, що балконні перила були нижчі поточних будівельних норм, і що барні стільці не можна використовувати на балконі, а також інші фактори, серед яких погодні умови та слизкість перил, а також алкогольне сп’яніння підсудної і жертви.
Як казала Маделін, Бонні виконувала свої виправні роботи з великим задоволенням, і Абігель увесь час була поруч.