— Рада зустрічі, — няня простягнула руку. У неї був сильний французький акцент. Схоже було, що їй страшенно нудно.
— І я рада, — відказала Джейн.
— Гадаю, няням дуже корисно знати одна одну, — Рената стояла між ними та аж світилася. — Така собі маленька група підтримки. Звідки ви?
— Ренато, вона не няня, — подала голос Маделін із своєї лавки, і голос її бринів од сміху.
— Ну то au pair, — нетерпляче відказала Рената.
— Ні, Ренато, почуй мене, Джейн — мама, — сказала Маделін. — Просто молода. Як ми колись були, пам’ятаєш?
Рената кинула на Джейн недобрий погляд, немов підозрюючи у цьому всьому якийсь жарт, та не встигла Джейн щось сказати (чомусь у неї було відчуття, що їй слід вибачитися), як хтось сказав: «Ідуть!» І всі батьки поспішили назустріч вродливій блондинці-вчительці, котра виглядала так, ніби пройшла кастинг на роль учительки початкових класів. Вона вивела з класу дітей.
Двоє світленьких хлопчиків вибігли першими і стрімголов гайнули до Селести.
— Ох, — застогнала Селеста, коли дві маленькі голови буцнули її у живіт.
— Мені подобалася ідея народити близнюків аж до того часу, поки я не познайомилася з маленькими Селестиними чортенятами, — сказала Маделін, коли вони з Джейн пили шампанське та апельсиновий сік, Селеста лише відсторонено посміхнулася, вочевидь, слова Маделін її не образили.
Хлоя вибігла з класу, тримаючись за руки з двома іншими дівчатками, котрі виглядали як принцеси. Джейн нетерпляче шукала очима Зіггі. Невже Хлоя його покинула?
А ось і він. Він вийшов з класу одним з останніх, але виглядав цілком задоволеним. Джейн жестом запитала його «Ну як? Все добре?» і Зіггі у відповідь підняв догори обидва великі пальці та усміхнувся.
Раптом зчинився якийсь переполох. Усі зупинилися, щоб роздивитися, що ж сталося.
Маленька кучерява дівчинка, яка останньою вийшла з класу, схлипувала та плакала. Вона піднімала плечі, немов ховаючи шию.
— Ох! — немов видихнули мами у дворі. Малеча була така гарненька і така нещасна.
Джейн побачила, як Рената побігла до дитини, а за нею — уже трохи повільніше — її дивакувата няня. Мама, няня та світловолоса вчителька нахилилися до дівчинки, щоб вислухати її.
— Мамо! — Зіггі підбіг до Джейн і вона його обняла. Здавалося, що минула вічність з того часу, як вона його залишила у школі, так ніби вони надовго розлучалися та були десь на далеких островах — нарізно. Джейн вдихнула запах волоссячка сина:
— Ну як там? Було весело?
Та не встиг він відповісти, як почувся голос учительки:
— Будь ласка, діти і батьки, прошу хвилинку уваги. У нас був чудовий ранок, але ми мусимо дещо обговорити. Це серйозно.
Ямочки на щоках учительки затремтіли, ніби вона хотіла сховати їх, прибрати до кращого часу.
Джейн випустила Зіггі з обіймів, і він став поруч.
— Що відбувається? — запитав хтось.
— Здається, щось трапилося з Амабеллою, — відповів хтось інший.
— Господи, зараз Рената вийде на шлях війни.
— Щойно хтось скривдив Анабеллу, вибачте, Амабеллу, і я прошу того, хто це зробив, вийти до мене та вибачитися перед нею. Ми ж не ображаємо друзів у школі, правда? — вчителька говорила правильним учительським голосом. — А якщо і станеться якась халепа, ми завжди вибачаємося, бо ж саме так роблять школярі.
Запанувала тиша. Діти або дивилися на вчительку, не розуміючи, що відбувається, або розхитувалися туди-сюди, дивлячись на носки свого взуття. Деякі малюки поховали обличчя у маминих спідницях.
Один із Селестиних хлопців потягнув її за рукав:
— Мамо, я голодний!
Маделін пришкутильгала із лавки під деревом та стала поруч із Джейн.
— Що за затримка? — вона роззиралася у пошуках доньки. — Я навіть не знаю, де Хлоя.
— Хто тебе образив, Амабелло? — запитала малечу Рената. — Хто зробив тобі боляче?
Дівчинка відповіла щось нерозбірливо.
— Може, це сталося випадково, Амабелло? — у голосі вчительки вчувався розпач.
— На бога, як це могло статися випадково, — відрізала Рената. Її обличчя палало праведним гнівом. — Хтось намагався її задушити. Ось на шиї видно сліди. Мабуть, у неї залишаться синці.
— Господи, — прошепотіла Маделін.
Джейн бачила, як вчителька присіла поруч із дівчинкою, обняла її за плечі та щось шепотіла їй на вушко.
— Ти бачив, що сталося? — запитала вона Зіггі. Він похитав головою.
Вчителька випросталась та розглядала батьків, нервово смикаючи сережку у вусі.
— Очевидно, то був хтось із хлопців. Проблема у тому, що діти ще не знають одне одного, тож Амабелла не може сказати, хто саме з хлопчаків….