— Давай почепимо панчоху для подарунків!
Але де? Вони так часто переїздили, що постійного місця для панчохи у них не було. В ногах ліжка? На ручку дверей? Вона носилася з цією панчохою, а її голос звучав натягнуто та високо. І в цьому було щось нечесне. Ритуали були несправжні, не такі, як в інших сім’ях, де є мама, тато і хоча б один брат чи сестра. Часом їй здавалося, що Зіггі терпить усе це лише заради неї, і що він бачить її наскрізь, і знає, що недоотримує чогось.
Вона спостерігає, як піднімається та опускається його грудна клітка.
Він був таким гарним. Неможливо було, щоб він скривдив ту маленьку дівчинку, а потім ще й збрехав про це. Але ж усі сплячі діти видаються гарними. Мабуть, навіть найбільші вереди видаються милими, коли сплять. Як їй дізнатися напевне, що він цього не робив? Чи хтось уповні знає свою дитину? Дитя — маленький незнайомець, котрий постійно змінюється, зникає та знову і знову відкривається з нового боку. Нові риси характеру могли з’явитися за одну ніч.
А ще був…
«Не думай про це. Не думай про це!»
Спогад тріпотів, немов спійманий метелик.
Рвався на волю, щойно маленька дівчинка вказала на Зіггі. Ніби на горло наступали. Підступив страх, заполонив її свідомість. Вона притлумила крик.
«Ні, ні, ні…»
Зіггі був її Зіггі. Він не міг. Він не став би. Вона знала свою дитину.
Він заворушився. Його повіки з блакитною малесенькою мережкою вен затремтіли.
— Угадай, який сьогодні день, — запитала Джейн.
— Різдво! — вигукнув Зіггі.
Він так швидко сів, що головою сильно вдарив Джейн у ніс, і вона знову лягла на подушку в сльозах.
Тея: Я завжди думала, що з тією дитиною щось не так. З тим Зіггі. Щось таке було в його очах. Хлопцям потрібно брати з когось приклад. Я перепрошую, але це факт.
Стью: Чорт забирай, навколо того Зіггі було стільки пліток! Я й не знаю, чому вірити.
Розділ одинадцятий
— Тату, а ти літаєш так високо, як цей літак? — запитав Джош. Ось уже сім годин вони перебували в літаку, поверталися до Сіднея з Ванкувера. І поки все було добре. Без сварок. Вони посадили хлопців окремо біля вікон, а Селеста з Перрі сіли поруч біля проходу.
— Та ні. Пам’ятаєш, я тобі розповідав? Я мушу летіти дуже низько, щоб мене не було видно на радарах.
— Справді, — Джош знову відвернувся до вікна.
— А чому ти повинен уникати радарів? — запитала Селеста.
Перрі похитав головою, перезирнувся з Максом та обмінявся з ним усмішкою «ох-уже-ці-жінки». Макс сидів біля Селести і нахилився вперед, щоб теж чути розмову.
— Це ж очевидно, правда, Максе?
— Це секрет, мамо, — і Макс заходився пояснювати. — Ніхто на світі не знає, що тато вміє літати.
— Ну звісно, — погодилася Селеста. — Вибачте. Як це я не допетрала?
— Розумієш, якщо мене зловлять, то, мабуть, захочуть провести наді мною силу-силенну дослідів, — пояснив Перрі. — Щоб з’ясувати, звідки я беру ці суперсили, потім вони захочуть завербувати мене до повітряних військ і змусять мене виконувати секретні місії.
— Ні, цього ми точно не хочемо, — зауважила Селеста. — Тато й так багато подорожує.
Перрі нахилився через прохід та накрив її руку своєю у німому жесті вибачення.
— Ти ж не можеш літати, це ми граємося, — сказав Макс.
Перрі широко розплющив очі, звів брови та знизав плечима, наче запитуючи «Хіба ж ні?»
— Я так не думаю, — невпевнено продовжував Макс.
Перрі підморгнув Селесті через голову Макса. Роками він розповідав близнюкам, що має секретний талант — вміє літати, у деталях змальовуючи, як виявив свої суперсили у п’ятнадцять років, і, мабуть, коли хлопцям стукне п’ятнадцять, вони теж навчаться літати, якщо вони успадкували його суперсилу та їстимуть достатньо броколі. Хлопці ніколи не знали напевне, це він серйозно чи ні.
— Вчора, коли я на лижах підстрибнув на тому великому трампліні, я справді летів, — сказав Макс. І руками продемонстрував траєкторію польоту. — Ву-у-у-х!
— Точно, летів, — погодився Перрі. — І мало не довів до серцевого нападу свого тата.
Макс засміявся.
Перрі випростав уперед руки і потягнувся.
— Мені й досі все болить од спроб тебе наздогнати. Ти надто швидкий.
Селеста спостерігала за ним. Він гарно виглядав: засмаглий, розслаблений після п’яти днів катання на лижах та санчатах. В тому-то і біда. Він її досі шалено приваблював, і вона не могла з цим боротися.