Перрі часто їздив у відрядження. Часом, здавалося, що він — немов відхилення від норми її життя. Відвідувач. Її справжнє життя тривало тоді, коли його не було. Те, що трапилося, не мало ніякого значення, бо він завжди кудись збирався їхати — наступного дня чи наступного тижня.
Два роки тому вони ходили до сімейного терапевта. Селеста була сповнена надії, та щойно побачила дешеву канапу із шкірозамінника та нетерпляче й серйозне обличчя терапевта, зрозуміла, що помилилася. Вона спостерігала, наскільки вищий Перрі за консультанта — в плані інтелекту і соціального становища, — і одразу зрозуміла, що то був їхній перший і останній візит.
Вони так і не сказали терапевту правди. Говорили, що Перрі дратується через те, що Селеста пізно прокидається і постійно спізнюється. Селеста ж кілька разів промовила «Перрі розлютився».
Як вони могли зізнатися цілком чужій людині, що відбувається у їхньому шлюбі. Такий сором. Така огидна поведінка. Вони виглядали гарною парою. Люди їм постійно це казали. Ними захоплювалися, їм заздрили. У них були всі привілеї на світі. Закордонні подорожі. Чудовий будинок.
Так поводитися з їхнього боку було нечемно та невдячно.
— Просто припиніть це, — найімовірніше сказала б ця приємна, енергійна жінка, з осудом та відразою.
Селеста хотіла б, щоб терапевт сама здогадалася. Вона хотіла, щоб та поставила якесь правильне запитання. Однак лікарка так і не спромоглася на це.
З кабінету терапевта обоє вискочили з неймовірною радістю, адже їхні випробування закінчилось, вони вільні. Тож посеред білого дня пара подалася до готельного бару випити, вони фліртували і не могли розчепити рук. Не допивши свого напою, Перрі раптом підвівся, взяв її за руку та повів до рецепції. Вони зняли кімнату. В буквальному сенсі. Смішно. Смішно і еротично. Ніби той терапевт і справді все виправив. Зрештою, скільки пар взагалі таке роблять? Опісля ж вона почувалася розхристаною, сексуальною і сповненою розпачу.
— То де ця крамниця шкільної форми? — запитав Перрі, як вони поверталися до чотирикутника шкільного двору.
— Не знаю, — відповіла Селеста. — Звідки мені знати? І чого б я мала це знати?
— Ви сказали, крамниця форми? Вона ось там.
Селеста озирнулася. Голос належав яскравій тендітній жінці, яку вона пам’ятала з орієнтаційної зустрічі. Жінка, чия донька стверджувала, буцімто Зіггі намагався її задушити. З нею була кучерява маленька дівчинка.
— Я — Рената, — представилася жінка. — Ми з вами зустрічалися минулого року під час орієнтаційного дня. Ви подруга Маделін Мак-Кензі, чи не так? Амабелло, припини. Що ти робиш? — мала трималася за білу сорочку матері, соромливо ховалася за нею та крутилася. — Вийди та скажи «Добрий день». Ці хлопчики вчитимуться у твоєму класі. Вони — однояйцеві близнюки. Це так цікаво! — Вона подивилася на Перрі, біля ніг котрого стояли хлопчики. — Як ви взагалі їх розрізняєте?
— Перрі, — він простягнув руку для привітання. — А ми їх не розрізняємо. Поняття не маю, хто з них хто.
Рената жваво потисла руку Перрі. Жінки завжди западали на Перрі. Їх підкорювала його білозуба усмішка Тома Круза та те, з якою увагою він до них ставився.
— Рената. Рада зустрічі. Ви за формою для хлопчиків? Чудово! Амабелла збиралася піти з нянею, але рада директорів закінчилася рано, тож я вирішила піти сама.
Перрі кивав, ніби все це його страшенно цікавило.
Рената стишила голос.
— Амабелла стала трохи тривожною після того інциденту у школі. Ваша дружина вам розповідала? Хлопчик намагався задушити Амабеллу у день орієнтаційної зустрічі. У неї на шиї лишилися синці. Хлопчик на ім’я Зіггі. Я серйозно замислювалася над тим, чи не заявити у поліцію.
— Який жах, — сказав Перрі. — Господи, бідолашна дівчинка.
—Та-а-а-т, — покликав Макс та потягнув Перрі за руку. — Ходім.
— Я перепрошую, — Рената радісно подивилася на Селесту. — Може, я щойно необачно вчинила. Мені здалось, що ви та Маделін святкували день народження разом із мамою того хлопчика? Джейн? Чи як її звали? Така молодесенька. Я ще думала, що вона — няня. Може, ви взагалі найкращі подруги? Я чула ви втрьох пили шампанське! З самого ранку!
— Зіггі? — Перрі насупився. — Ми не знаємо жодних хлопчиків на ім’я Зіггі, правда?
Селеста прочистила горло.
— Я познайомилася із Джейн того ранку, — сказала вона Ренаті. — Вона підвезла Маделін, після того, як та розтягнула зв’язки. Вона була, ну принаймні здавалася, дуже милою.
Селеста не дуже хотіла, щоб її пов’язували з мамою хулігана, але з іншого боку, Джейн їй сподобалась, і бідолашна дівчина виглядала зовсім шокованою, коли донька Ренати вказала на Зіггі.