Джонатан: У Клубі еротичної книжки немає нічого еротичного. Я запевняю.
Джекі: А знаєте, я вважаю, що це феміністична проблема.
Харпер: Хто сказав, що все це бодай якось стосується фемінізму? Якого біса? Я вам скажу, з чого це все почалося. З інциденту у перший день підготовчої школи.
Грейм: Як я розумію, це все через конфлікт між мамами у декреті та мамами, що працюють. Як це називається? Мамські війни. Моя дружина у тому участі не брала. У неї на такі дурниці немає часу.
Тея: Вам, журналістам, просто подобається історія про французьку няню. Я сьогодні по радіо чула, як говорили про «французьку покоївку», хоч Джульєтта ніколи не була покоївкою. У Ренати була й домогосподарка. Ото щасливиці! У мене четверо дітей і ніхто не допоможе. Звісно, я не маю нічого проти мам, що працюють, я просто не розумію, навіщо вони взагалі заводили дітей.
Меліса: Знаєте, що, на мою думку, так усіх завело та роздратувало? Воші. Господи, я навіть не починатиму про це.
Саманта: Воші? Яким боком вони тут узагалі? Хто вам це сказав? Закладаюся, то була Меліса, адже так? Бідолашна, у неї аж синдром посттравматичного стресу сформувався, бо діти знову і знову приносили зі школи вошей. Вибачте. Це не смішно. Зовсім не смішно.
Детектив сержант Адріан Квінлан: Скажу прямо: це не цирк. Це розслідування убивства.
Розділ другий
За шість місяців до доброчинної вечірки
Сорок. Сьогодні Маделін Марті Мак-Кензі сорок.
— Мені сорок, — сказала вона вголос ув автомобілі. Вона протягнула це слово, ніби у сповільненому русі, — со-о-оро-ок.
У заднє дзеркало вона побачила очі своєї доньки. Хлоя усміхнулася і передражнила маму:
— Мені п’ять. П’я-я-ять.
— Сорок! — протягнула Маделін, немов оперна співачка. — Тра-ля-ля!
— П’ять! — і собі заспівала Хлоя.
Маделін спробувала і реп-версію, відбиваючи ритм на кермі:
— Мені сорок, оу-є, сорок!
— Досить, мам, — твердо сказала Хлоя.
— Вибач, — відповіла Маделін.
Вона везла Хлою до підготовчої школи на орієнтаційну зустріч — «Готуємося до школи». Не те щоб Хлої потрібна була якась орієнтаційна зустріч до початку школи у січні. Вона вже була дуже чітко орієнтована на Державну школу Пірріві. Щоранку, коли Маделін приїздила до школи з дітьми, Хлоя роздавала вказівки своєму братові Фреду, котрий, хоч і був на два роки старшим за неї, часто поводився як молодший.
— Фреде, ти забув покласти до кошика сумку з книжками. Ага, саме туди. Молодець.
Фред слухняно поклав свою сумку до потрібного кошика і побіг, аби дати прочухана Джексонові. Маделін вдала, що не бачила, як хлопці зчепилися. Та й Джексон, мабуть, заслужив. Джексонова мама, Рената, теж цього не бачила, бо була захоплена розмовою з Харпер, вони обидві переймалися тим, як важко дати гідну освіту їхнім обдарованим дітям. Рената і Харпер щотижня ходили до групи підтримки батьків обдарованих дітей. Маделін уявляла, як вони сидять у колі, заламують руки, а їхні очі світяться прихованою гордістю.
Поки Хлоя керуватиме іншими дітьми під час орієнтаційної зустрічі (її обдарованість полягала у владному характері, одного дня вона керуватиме великою корпорацією), Маделін збиралася випити кави з тортиком із своєю подругою Селестою. Селеста мала двійнят і наступного року вони збиралися до школи, тож вони теж приїдуть на орієнтаційну зустріч — бешкетуватимуть (їхній талант полягав у здатності безупинно верещати. Вже через п’ять хвилин у компанії хлопців у Маделін боліла голова). Селеста завжди купувала вишукані та дуже дорогі подарунки на дні народження, тож це буде чудово. Потім Маделін планувала залишити Хлою зі своєю свекрухою та пообідати з друзями, перш ніж усім їм треба буде швиденько забрати дітей зі школи. Було сонячно. Вона взула нові шикарні туфлі від «Dolce & Gabbana» (придбала онлайн, знижка 30 відсотків). То мав бути чудовий, чудовий день.
— Нехай почнеться свято Маделін, — оголосив зранку її чоловік Ед, коли приніс у ліжко каву. Маделін любила дні народження та інші святкування. Зрештою, то були гарні приводи хильнути шампанського.
Але ж сорок!
Вона їхала знайомим маршрутом до школи і розмірковувала над своїм віком. Сорок. У свої сорок вона почувалася точнісінько там само, як і в п’ятнадцять. Нецікавий, безбарвний вік.
Ти ніби у пустці посеред свого життя. Коли тобі сорок, нічого насправді не має великого значення, тебе ніби огортає непривабливістю отих сорока.