— Вочевидь, бідолашного Зіггі не запрошено на цю вечірку, — мама Джейн стишила голос.
— Мам, — сказала Джейн, — облиш це.
— Що? Вона б не роздавала запрошення на майданчику, якби не запрошувала увесь клас, — сказала Маделін. Вона обвела очима майданчик, шукаючи Ренату, і побачила Селесту, котра саме заходила до воріт школи — запізно, як завжди, тримаючи близнюків за руки, неймовірно вродлива. Виглядало це так, ніби до школи зайшла істота іншого біологічного виду. Маделін побачила, як один з татусів-другокласників побачив Селесту, знову озирнувся на неї, немов не вірячи власним очам, та ледь не перечепився об чийсь портфель.
І назустріч Селесті йшла Рената — з двома рожевими конвертами.
— Я її вб’ю, — проголосила Маделін.
Пані Ліпманн: Знаєте, я більше нічого не говоритиму. Зрештою, ми заслуговуємо на те, щоб нам нарешті дали спокій. Один з батьків нашої школи мертвий. Це горе для всієї громади.
Габрієль: Хм… Я б не сказала, що вся громада дуже горює. Це було б перебільшенням.
Селеста бачила, як якийсь чоловік ледь не впав, заглядаючись на неї. Може, завести роман? Може, це допомогло б зрушити ситуацію з місця та пустити під укіс її шлюб, куди він і так невпинно сповзав усі ці роки. Та сама лише думка іншого чоловіка сповнювала її сонною важкістю. Їй буде нудно. Інші чоловіки її не цікавили. Перрі дозволяв їй почуватися живою. Якщо вона від нього піде, то назавжди залишиться сама, в її житті більше не буде сексу, буде сама лиш нудьга. Це несправедливо. Він просто її знищив.
— Мам, — ти надто сильно стискаєш мою руку, — зарепетував Джош.
— Справді, мамо, — підтримав Макс.
Вона полегшила хватку.
— Вибачте, хлопці.
День розпочався невдало. По-перше, щось було катастрофічно негаразд із шкарпеткою Джоша — вона не трималася рівно попри всі спроби. Потім Макс ніяк не міг знайти дуже особливого чоловічка «Lego» у дуже особливому жовтому капелюсі, який йому потрібен був саме цієї миті.
Вони обидва чекали на татка. Їм було байдуже, що він десь на іншому кінці світу. Він їм був потрібен — і крапка. Селесті теж був потрібен Перрі. Він би впорався із шкарпеткою Джоша. І знайшов би чоловічка «Lego» для Макса. Вона завжди знала, що ранкові збори до школи — справа нелегка. І вона, і хлопці любили поспати, і зранку були не у найкращій формі, а ось Перрі прокидався легко — енергійний і в гарному настрої. Якби він сьогодні був удома, вони б зарання зібралися на свій перший день у школі. І в машині лунав би сміх, а не панувала мовчанка, яку переривала хіба вовтузня хлопців.
Зрештою вона дала їм цукерки на паличці. Коли вони вийшли з машини, хлопці облизували свої цукерки, Селеста побачила знайому ще з дитсадка маму — вона пройшла повз, мило усміхнулася до хлопців та кинула на Селесту «що ти за мати?» погляд.
— Там Хлоя і Зіггі! — загорлав Джош.
— Ходімо, уб’ємо їх! — проголосив Макс.
— Хлопці, так не можна говорити, — обурилася Селеста. Господи, і що подумають люди?
— Це ж не насправжки, мамо, — пояснив Джош. — Хлої та Зіггі так подобається!
— Селеста! Це ж Селеста, чи не так? — хлопці дременули, а перед її очима постала жінка. — Кілька тижнів тому я зустріла вас із чоловіком у крамниці шкільної форми. — Вона торкнулася своїх грудей. — Рената. Я — мама Амабелли.
— Звісно! Привіт, Ренато, — привіталася Селеста.
— Перрі не зміг прийти? — Рената з надією роззирнулася довкола.
— Він у Відні, — пояснила Селеста. — Багато їздить по роботі.
— Ну звісно, — із знанням справи сказала Рената. — Мені здалося, що я десь його бачила, тож удома я погуглила, і тоді до мене нарешті дійшло! Перрі Вайт! Власне, я кілька разів бачила вашого чоловіка. Я теж займаюся управлінням фондами!
Чудово. Фанатка Перрі. Часом Селеста думала, що ці фанатки сказали б, якби побачили, що він робить.
— Я тут підготувала запрошення для хлопців на день народження Амабелли, — Рената простягнула два рожеві конверти. — Буду рада бачити і вас із Перрі. Чудова нагода для батьків познайомитися ближче.
— Прекрасно, — Селеста взяла конверти і поклала їх у сумку.
— Добрий ранок, панянки! — то була Маделін в одній зі своїх запаморочливих суконь. На її щоках світився рум’янець, а в очах — небезпечний блиск. — Дякую за запрошення Хлої на вечірку Амабелли.
— Господи, Амабелла їх уже роздає? — Рената насупилася та поплескала себе по сумці. — Мабуть, взяла їх із моєї сумки. Бо це я мала їх тихенько роздати батькам.
— Саме так, бо схоже на те, що ти запрошуєш увесь клас, окрім одного маленького хлопчика.