— Мені не дуже подобалася ця робота, — сказала Селеста. Невже це правда? Робота була стресовою, і це Селеста ненавиділа. Вона щодня затримувалась. Але хіба раніше їй не подобалися певні аспекти її роботи? Поступове розгортання судової справи. Це як математика, тільки зі словами.
— Я не повернусь у юриспруденцію, — продовжувала Селеста. — З хлопцями — ні. Часом я думаю, що могла б викладати. Викладати право. Але я поки не впевнена, що це мені приноситиме задоволення. — Вона втратила жагу і силу до роботи, як колись до катання на лижах.
Джейн мовчала. Мабуть, вона думала, що Селеста — розманіжена трофейна дружина.
— Мені пощастило, — сказала Селеста. — Я не мушу працювати. Перрі… ну він керує хедж-фондом.
А тепер схоже, що вона вихваляється, а вона ж бо хотіла лише висловити вдячність. Спілкуватися з жінками про роботу так важко. Якби тут була Маделін, вона б сказала: «Перрі заробляє дочорта грошей, тож Селеста може насолоджуватися життям». А тоді б зі своїм фірмовим виразом обличчя вона сказала б, що ростити двох хлопців-близнюків це не зовсім насолода від життя, і що Селеста працює чи не більше, ніж Перрі.
Перрі подобалася Маделін:
— Бойова, — казав він про неї.
— Мені треба почати робити якісь вправи, поки Зіггі в школі, — сказала Джейн. — Я у жахливій формі. У мене задишка від підйому на найменший схил. Це жахливо. Всі навколо такі спортивні та здорові.
— Я зовсім не спортивна, — сказала Селеста. — Не роблю жодних вправ. Маделін завжди мене запрошує до спортзалу. Вона просто божевільна щодо цього, але я ненавиджу зал.
— І я, — скривилася Джейн. — Там здоровезні спітнілі чоловіки.
— Ми можемо ходити разом на прогулянки, поки діти в школі, — сказала Селеста. — Навколо мису.
Джейн кинула на неї швидкий, здивований і дещо сором’язливий погляд:
— Я б з радістю.
Харпер: Ви ж знаєте, що Джейн і Селеста буцімто були добрими подругами. Очевидно, між ними не все було гладко, бо в ніч доброчинної вікторини я дещо почула. Десь за кілька хвилин до того, що сталося. Я саме йшла на балкон, щоб подихати — ну добре, якщо вам конче треба знати, щоб покурити, у мене було багато всього на думці — в будь-якому разі, Джейн і Селеста стояли на балконі, і Селеста повторювала:
— Мені шкода. Мені так шкода…
Десь за годину до того, як забирати дітей зі школи, подзвонила Саміра, керівниця Маделін у театрі Пірріві. Вона хотіла обговорити просування нової постановки «Короля Ліра» . І перш ніж покласти слухавку (нарешті! Маделін не оплачували час, проведений у телефонних розмовах, та й навіть якби її керівництво і запропонувало, вона б відмовилась, але було б добре, якби вона мала можливість відхилити цю щедру пропозицію), Саміра згадала, що має «цілу пачку» безкоштовних квитків у перший ряд на Льодове шоу Діснея, якщо Маделін цікаво.
— Коли? — запитала Маделін, дивлячись на календар.
— Секунду, дай подивлюся — субота, 28 лютого, на другу дня.
Віконечко у календарі було порожнім, але щось знайоме було у цій даті. Маделін потяглася по сумку та витягнула рожевий конверт, який їй зранку вручила Хлоя.
Вечірка «А» Амабелли мала відбутися 28 лютого о 14:00. Маделін усміхнулася:
— Залюбки заберу.
Тея: Спочатку роздали запрошення на вечірку Амабелли. А потім, у той же день, Маделін роздавала безкоштовні квитки на Льодове шоу Діснея, як претензійна мадам.
Саманта: Ті квитки коштують купу грошей, і Лілі так хотіла піти. Я не одразу зрозуміла, що це в один і той самий день, що й день народження Амабелли. Але знову ж таки, Лілі Амабеллу зовсім не знала, тож я хоч і почувалася незручно, але не так щоб дуже.
Джонатан: Я завжди казав, що найкраще у декреті — це можливість бути подалі від офісних розборок. І в перший же день школи я опинився в епіцентрі війни між тими двома жінками!
Бонні: Ми пішли на день народження до Амабелли. Думаю, Маделін забула запропонувати нам квитки на шоу. Та я впевнена, що це сталося через недогляд.
Детектив сержант Андріан Квінлан: Ми розпитуємо батьків про все, що відбувалося у тій школі. Запевняю вас, це далеко не вперше, коли сварка навколо чогось на перший погляд неважливого призводить до насильства.
Розділ двадцять другий
За три місяці до доброчинної вікторини
Селеста та Перрі сиділи на дивані, пили вино, їли трюфелі «Ліндт» та дивилися третю серію поспіль серіалу «І мертві підуть». Хлопці солодко спали. У домі було тихо, чулися лише кроки з телевізора. Головний герой пробирався через ліс із ножем у руці. Раптом з-за дерева вигулькнув зомбі — чорне напівзгниле обличчя, клацання зубів та гортанний рик, властивий, мабуть, усім зомбі. Від несподіванки Селеста та Перрі підскочили та скрикнули.