Ед закашлявся:
— Ти дуже смілива дівчинка, Абігель.
Маделін засміялася:
— Колись, Абігель, коли тобі буде тридцять, я тобі повторю деякі речі, які ти мені говорила за останні кілька років.
Абігель кинула ложку:
— Я просто хочу сказати, щоб ти не засмучувалася, якщо не виграєш!
— Добре-добре, дякую, — сказала Маделін заспокійливо. Вони з Едом сміялися з Абігель, коли та й не думала жартувати, Абігель не могла зрозуміти, чому їм смішно — і соромилася, а потім сердилася.
— Я не знаю, чому ти з нею постійно конкуруєш, — із злістю сказала Абігель. — Ти ж не хочеш знову заміж за тата, правда? То в чому проблема?
— Абігель, — сказав Ед. — Мені не подобається твій тон. Будь із мамою чемна.
Маделін легенько кивнула Еду.
— Господи! — Абігель відсунула свою тарілку та встала.
«От халепа! — подумала Маделін. — Ото ранок почався.»
Хлоя провела сестру поглядом.
— Тепер я навіть не можу говорити! — Абігель тремтіла. — Я не можу бути собою у власному домі! Не можу розслабитися!
Маделін згадала першу істерику Абігель — їй тоді було майже три роки. Маделін тоді думала, що в Абігель ніколи не буде істерик — звісно, завдяки її педагогічному таланту. Тому, бачити, як маленьку Абігель накрило емоційною хвилею, було справжнім шоком для Маделін (вона хотіла з’їсти шоколадну жабку, котру впустила на підлогу у супермаркеті. Треба було просто дозволити бідолашній дитині з’їсти ту жабку).
— Абігель, не треба драматизму. Заспокойся, будь ласка, — сказав Ед.
«Дякую, любий, сказати жінці «заспокойся» завжди спрацьовує, хіба ні?» — подумала Маделін.
— Ма-а-м! Я не можу знайти черевик! — закричав Фред із коридору.
— Хвильку, Фреде, — гукнула у відповідь Маделін.
Абігель повільно похитала головою, немов од здивування, що їй доводиться терпіти таку обурливу поведінку.
— Знаєш що, мам? — сказала вона, не дивлячись на Маделін. — Я думала сказати тобі це пізніше, але скажу зараз.
— Мам! — заверещав Фред.
— Мама зайнята, — і собі закричала Хлоя.
— Глянь під ліжком, — гукнув Ед.
У вухах у Маделін задзвеніло:
— Що таке, Абігель?
— Я вирішила, що житиму з татом та Бонні.
— Що ти сказала? — запитала Маделін, але вона почула. Вона так давно цього боялася, а всі казали «Ні-ні, цього ніколи не трапиться. Абігель так ніколи не вчинить. Їй потрібна мама». А вона знала, що так буде. Вона хотіла накричати на Еда, запитати: «Навіщо ти сказав їй заспокоїтися?»
— Я думаю, так для мене буде краще, — сказала Абігель. — У духовному плані. — Вона перестала тремтіти і спокійно забрала свою тарілку зі столу до раковини. Нещодавно вона стала ходити точнісінько, як Бонні, — із прямою, немов у балерини, спиною і поглядом, спрямованим у якусь духовну точку на обрії.
Хлоя скривила личко:
— Я не хочу, щоб Абігель жила з її татком! — і по щічках покотилися сльози. Зелена фарба, якою була намальована блискавка на її щоці, потекла.
— Маа-ам! — загорлав Фред. Сусіди подумають, що його убивають. Ед затулив обличчя руками.
— Якщо ти справді цього хочеш, — сказала Маделін. Абігель повернулася від раковини та подивилась їй в очі, і на хвильку вони були лише вдвох, як усі ті роки — Маделін та Абігель. Дівчата Мак-Кензі. Тоді, коли життя було спокійне та тихе. Коли вони разом снідали у ліжку перед школою, сидячи поруч, опираючись на подушки і тримаючи на колінах книжки. Маделін пильно дивилася їй в очі. Пам’ятаєш, Абігель? Пам’ятаєш нас?
Абігель відвернулася.
— Справді хочу.
Стью: Я був на тому спортивному карнавалі. Мамський забіг був з біса смішний. Вибачте мені мою французьку. Ті жіночки… Ви б подумали, що вони в Олімпійських іграх змагаються. Серйозно.
Саманта: Дурня це все. Не вірте тому, що наговорив вам мій чоловік. Ніхто нічого не сприймав серйозно. Я так реготала — мало по підлозі не качалася.
На спортивному святі був Натан. Коли Маделін зіштовхнулася з ним біля стійки з паруючими ковбасами — за ручку зі Скай — вона не могла повірити власним очам. Це ж треба — саме сьогодні!
Зазвичай на спортивні свята приходило небагато батьків, хіба лише вони були у декреті чи їхні діти мали особливі спортивні успіхи, аж ось він — колишній чоловік Маделін — на спартакіаді (взяв вихідний, щоб прийти на свято!), у смугастій поло та шортах, бейсболці та сонячних окулярах — просто тобі уніформа Хорошого Татка.
— Ага, то ти вперше прийшов на свято, — сказала Маделін. Вона побачила навколо його шиї маленький свисток. Господи, то він ще й волонтерить! Справді бере участь. Ед був з тих чоловіків, які зголошувалися поволонтерити для школи, але сьогодні у нього дедлайн. І Натан тепер прикидається Едом. Прикидається хорошим чоловіком — і всі вірять.