— Все гаразд, — заспокоїла доньку Маделін. — Я лише на секунду. Я рятую нам життя.
У нових туфлях на високих підборах вона підійшла до машини дівчини та постукала у вікно.
Вікно опустилося і водійка з нечіткого силуету перетворилася на справжню молоду дівчину — білолицю, з блискучим кульчиком у носі і недбало накладеною тушшю для вій.
Вона дивилася на Маделін з сумішшю агресії та страху.
— У чому справа? — гаркнула, все ще тримала мобільний у лівій руці.
— Поклади чортів телефон! Ти можеш і сама вбитися, і друзів своїх убити. — Маделін говорила точнісінько тим тоном, яким спілкувалася з Хлоєю, коли та капризувала. Вона простягла руку, схопила телефон та кинула його на заднє сидіння дівчині, котра спостерігала за сценою з відкритим ротом. — Просто поклади його, гаразд?
Маделін чула, як усі засміялися, коли вона поверталася до машини. Але їй було байдуже. Вона відчувала, що вчинила правильно. За її автівкою зупинилася ще одна. Маделін підняла руку, перепрошуючи, та поквапилася до машини, допоки світлофор не спалахнув зеленим. Раптом її нога підвернулась. Якоїсь миті з її щиколоткою все було гаразд, наступної — вона раптом вивернулась під абсолютно неприроднім кутом. Маделін важко осіла на одну сторону. От халепа!
Мабуть, саме з цієї миті й почалася ця історія. З незграбно підвернутої ноги.
Розділ третій
Джейн пригальмувала на червоне світло за великим блискучим кросовером із увімкненою аварійкою та дивилася, як темноволоса дівчина поспішала узбіччям до своєї машини. У легкому синьому літньому платті та туфлях з ремінцями і високими підборами, вона, вибачаючись, махнула Джейн. Дуже мило. Сонячне проміння відбилось від однієї з її сережок і заблищало, ніби її торкнулося небесне світло.
Блискуча дівчина. Старша за Джейн, але однозначно все ще блискуча. Усе своє життя Джейн спостерігала за такими дівчатами з науковим інтересом. І, можливо, трохи з трепетом. А може, трохи і з заздрістю. Хай навіть вони були і не найгарніші на світі, але прикрашалися, ніби новорічні ялинки — сережки-дармовиси, дзвінкі браслети та тоненькі безглузді шалики. Коли вони з кимось розмовляли, то часто торкалися свого співрозмовника. Найкраща шкільна подруга Джейн теж була блискучою дівчинкою. Джейн була до них небайдужа.
А потім ця жінка впала, ніби її підкосило.
— Ой, — скрикнула Джейн та швидко відвернулася, щоб не образити гідність дівчини.
— Мамо, тобі боляче? — запитав Зіггі з заднього сидіння. Він зажди надто переймався, щоб не зробити комусь боляче.
— Ні, — відповіла Джейн. — Отій пані боляче. Вона перечепилася.
Джейн чекала, поки жінка підведеться та сяде в автівку, але вона так і залишалася на землі. Жінка захилила голову, а на її обличчі застигла гримаса болю. Світлофор спалахнув зеленим і маленький автомобільчик із знаком «У» на склі, що стояв попереду кросовера, зірвався з місця, аж шини завищали.
Джейн завела авто і намірялася об’їхати кросовер. Разом із Зіггі вони їхали до нової школи на орієнтаційну зустріч, і вона поняття зеленого не мала, що з того всього буде. І сама вона, і Зіггі нервували, але старанно вдавали спокій. Тож вона хотіла дістатися до школи зарання.
— А з тою пані все буде гаразд? — запитав Зіггі.
Джейн зловила себе на дивному відчутті, яке її накривало щоразу, як її хтось відволікав (найчастіше Зіггі) і змушував згадати (якраз вчасно), як мала б поводитися звичайна, мила доросла жінка з хорошими манерами.
Якби не було Зіггі, вона б собі поїхала. Вона була настільки сконцентрована на своїй меті дістатися на орієнтаційну зустріч, що залишила б жінку сидіти на дорозі та корчитися від болю.
— Я перевірю, як вона, — сказала Джейн, ніби з самого початку так і збиралася вчинити. Вона увімкнула аварійку та відчинила дверцята, усвідомлюючи, що щось усередині неї опирається цьому. Ти спричиняєш незручності, блискуча панянко! — Ви в порядку? — запитала.
— Так, — жінка спробувала сісти рівніше, схлипнула, тримаючись рукою за щиколотку. — Дідько! Я вивихнула ногу. Яка я ідіотка! Вийшла з машини сказати дівчині попереду, щоб та припинила писати смски за кермом. Так мені і треба — більше не буду поводитися, немов директор школи.
Джейн присіла поруч. Жінка мала гарно підстрижене, темне волосся до плечей і дрібну розсип ластовиння на носі. У тому ластовинні було щось дивовижно привабливе, немов дитячий спогад про літо, і ці веснянки вдало підкреслювали тоненькі зморшки навколо очей та довгі сережки.