— Точно! — широко усміхнувся Натан, і враз його усмішка сповзла з обличчя, бо він раптом осягнув, що його старша донька теж ходила на подібні свята у молодших класах. Звісно, тоді він був дуже далеким від будь-яких шкільних подій Абігель. Вона не була спортивною дівчинкою, але грала на скрипці, і Натан із Бонні відвідували всі її концерти, без пропусків — радісні, усміхнені, вони аплодували із таким захватом, ніби постійно були поруч, ніби це вони возили її на ті уроки скрипки у Петершам, де завжди ніде припаркуватися, ніби вони допомагали платити за всі ті уроки, які так били по кишені Маделін — вона виховувала доньку сама, а її колишній чоловік не давав їй ані цента.
І тепер вона обирає його.
— Абігель з тобою говорила? — Натан злегка скривився, ніби говорив про якусь делікатну проблему із здоров’ям.
— Про те, щоб жити з тобою? — запитала Маделін. — Говорила, сьогодні зранку.
Їй стало боляче. Вона фізично відчувала той біль, як ото грип починається. Як зраду.
Він подивився на неї:
— Скажи, ти…
— Я згодна, — сказала Маделін. Вона не дасть йому можливості зловтішатися.
— Нам треба домовитися про гроші, — сказав Натан.
Тепер, коли він був хорошим чоловіком, то платив аліменти. Вчасно і без скарг, і ніхто з них не згадував ті десять років життя Абігель, коли її утримання, харчування та одяг, вочевидь, нічого не коштували.
— Тобто ти хочеш сказати, що тепер я мушу платити тобі аліменти? — запитала Маделін.
— Ні, я зовсім не це мав на увазі, — Натан виглядав шокованим.
— Ну, але ти маєш рацію, так правильно, якщо вона більшу частину часу житиме у тебе.
— Зрозуміло, що я в тебе жодних грошей не візьму, Медді, — перебив її Натан. — Ніколи, після того, як я не… не міг… усі ці роки… — його обличчя скривилося. — Послухай, я знаю, що був не найкращим батьком, коли Абігель була маленькою. Мені взагалі не слід було згадувати про гроші. Просто у нас нині трохи сутужно.
— Може, варто продати твою модну спортивну машину? — запитала Маделін.
— Може, —Натан виглядав переляканим. — Варто. Ти маєш рацію. Хоч вона однаково не коштує так багато, як ти думаєш.
Скай дивилась на татка великими переляканими очима, вона швидко блимала, як колись Абігель. Маделін побачила, як Натан щиро усміхнувся маленькій дівчинці та стиснув її пальці. Вона засоромила його. Засоромила, коли він стояв отут і тримав за ручку свою доньку, схожу на безпритульне дитя.
Колишні чоловіки мали б жити в іншій частині міста. І діти їхні повинні навчатися в інших школах. Має бути якийсь закон, котрий запобігав би таким ситуаціям. Ніхто не повинен долати почуття зради, болю та провини на спортивному святі своєї дитини. Такі почуття взагалі не можна виносити на публіку.
— Навіщо ти сюди переїхав, Натане? — зітхнула вона.
— Що? — запитав Натан.
— Маделін, зараз почнеться мамський забіг! Ви готові? — то була вчителька початкової школи, панна Барнс (волосся зв’язане у хвостик, вона світилася, немов американська чірлідерка). Свіжа і стигла. Немов солодкий стиглий фрукт. Навіть стигліший за Бонні. Під очима не мала мішків. І ніде інде не мала. Усе в її яскравому молодому житті було ясним, простим та веселим. Натан зняв окуляри, щоб краще її роздивитися, її присутність явно покращила йому настрій. Ед би зреагував так само.
— Завжди готова, пані Банрс, — відповіла Маделін.
Детектив сержант Андріан Квінлан: Ми вивчаємо взаємини жертви з усіма батьками, котрі були присутні на доброчинній вечірці.
Харпер: Так, між іншим, у мене є певні теорії.
Стью: Версії? Не маю жодних. Маю лишень похмілля.
Розділ двадцять п’ятий
Усі матусі початкової школи зібралися у нерівну пустотливу шеренгу біля лінії старту забігу. Від їхніх сонцезахисних окулярів відбивалося сонце. Небо стояло високе і синє. На обрії вигравало сапфірове море. Джейн усміхалася до інших мам. А вони усміхалися у відповідь. Все було просто чудово. Дуже по-товариськи.
— Впевнена, що це все лише твої страхи, — сказала їй мама. — Усі забудуть про ту пригоду на орієнтаційній зустрічі.
Джейн дуже старалася влитися у шкільну спільноту. Двічі на місяць чергувала у шкільній їдальні. У понеділок зранку вона та ще одна мама допомагали панні Барнс перевіряти техніку читання у школярів. Вона ввічливо спілкувалася з мамами зранку, коли заводила сина до школи, та пообіді, як забирала. Вона запрошувала дітей у гості погратися.