— Ось що ми зробимо — напиши «тато Зіггі». Ти ж знаєш, як написати «Зіггі», правда? Звісно знаєш.
На її полегшення, Зіггі послухався та став виводити своє ім’я, висолопивши язика від старання.
— Дуже гарно написав! — поквапилася похвалити його Маделін. Вона не хотіла давати йому час подумати. — Ти пишеш набагато акуратніше, аніж моя Хлоя. Ось так! Написав! А поки ти спатимеш, ми з мамою наклеїмо решту фотографій. А тепер — час почитати тепер сном. Згода? Можна я тобі почитаю? Хочеш? Я б хотіла побачити, яка у тебе улюблена книжка.
Зіггі оторопіло кивнув, збентежений її натиском. Він підвівся, його маленькі плечі опустилися
— Добраніч, Зіггі, — сказала Джейн.
— Добраніч, мамусю, — сказав Зіггі. Вони розцілувалися на добраніч, немов подружня пара у сварці, не дивлячись одне одному в очі. А тоді Зіггі взяв за руку Маделін, і вона повела його у спальню.
Менш як за десять хвилин вона повернулася до вітальні. Джейн підвела голову. Вона саме акуратно приклеювала останнє фото на сімейне дерево.
— Тільки голову на подушку поклав, — сказала Маделін. — Він заснув, коли я йому читала — як діти у кіно. А я не знала, що діти насправді так уміють.
— Вибач мені, — сказала Джейн. — Ти не мусила приїздити сюди та вкладати спати ще одне дитя. Але я дуже тобі вдячна, бо зовсім не хотіла перед сном заводити з ним розмову про це і…
— Тс-с-с, — й Маделін сіла поруч та поклала свою долоню на руку Джейн. — Це дрібниці. Я знаю, як воно. Перші класи — це нелегко. Діти дуже втомлюються.
— Він ніколи так раніше не говорив, — сказала Джейн. — Про батька, я маю на увазі. Я завжди знала, що одного дня це питання спливе, але не думала, що це буде раніше, аніж йому виповниться тринадцять чи скільки там. Я думала, у мене буде час, щоб придумати, що саме сказати. Мама і тато завжди казали: кажи правду, але знаєш, правда не завжди… не завжди…
— Приємна, — підказала Маделін.
— Так, — погодилася Джейн. Вона підправила куточок фотографії, яку щойно приклеїла, та оглянула роботу. — Він буде єдиним в класі без фотографії тата.
— Це не кінець світу, — сказала Маделін. Вона торкнулася фотографії тата Джейн із Зіггі на колінах. — У його житті багато люблячих чоловіків. — Вона подивилася на Джейн. — Шкода, що у нас в класі немає дітей з двома мамами чи двома татами. Коли Абігель вчилася у першому класі на заході, у нашому класі були найрізноманітніші сім’ї. Тут, на півострові, ми всі занадто правильні і консервативні. Нам подобається думка про різноманітність, але насправді різні у нас лише банківські рахунки.
— Я знаю, як його звати, — тихо сказала Джейн.
— Батька Зіггі? — Маделін теж стишила голос.
— Так, — відповіла Джейн. — Його звати Саксон Бенкс. — Коли вона вимовляла ім’я, слова ніби в’язли у роті, ніби вона намагалася вимовити чужі, незнайомі звуки іноземної мови. — Гарно звучить, правда? Солідно. Добрий, порядний громадянин. І сексуальний! Сексуальний Саксон.
Вона стенула плечима.
— Ти намагалася з ним зв’язатися? — запитала Маделін. — Розказати йому про Зіггі?
— Ні, не намагалася — відповіла Джейн. Фраза прозвучала на диво формально і сухо.
— І чому ти не намагалася? — Маделін повторила її інтонацію.
— Бо Саксон Бенкс не був дуже добрим хлопцем, — сказала Джейн. — По правді, він був дуже недобрим.
— Боже, Джейн, що цей придурок з тобою зробив?
Розділ тридцять перший
Джейн не могла повірити, що вголос сказала його ім’я Маделін. Саксон Бенкс. Ніби Саксон Бенкс був якоюсь іншою людиною.
— Розкажеш? — запитала Маделін. — Звісно, якщо хочеш, а як ні — то нічого не говори.
Звісно, їй було цікаво, але та цікавість не була така безпардонна, як у подружок Джейн (Ну ж бо, Джейн, колися! Розкажи нам усі брудні подробиці!). Маделін їй співчувала, однак її співчуття не було обтяжене материнською любов’ю, як було б, якби Джейн усе розповіла мамі.
— Та нічого страшного, справді, — сказала Джейн.
Маделін відхилилася на спинку стільця. Зняла обидва своїх дерев’яних, розписаних вручну браслети, та акуратно поклала перед собою стосиком. Відсунула сімейне дерево подалі.
— Ну гаразд, — сказала вона. Маделін знала, щось страшне таки трапилось.
Джейн прочистила горло. Взяла пластинку жуйки з пачки на столі.
— Ми пішли у бар.
За три тижні до цього вони розійшлися із Заком. Це був такий шок — ніби відро льоду в обличчя. Вона ж бо думала, що вони на шляху до обручок та іпотеки.