— Я тоді зібрала речі, — сказала Селеста. — Але хлопці були такі маленькі. А я так втомилася.
— Переважно, більшість жертв намагається піти із травматичних стосунків шість або сім разів, допоки вони справді назавжди йдуть, — сказала Сьюзі, пожувала ковпачок від ручки. — А як щодо ваших хлопців? Чи ваш чоловік коли-небудь?..
— Ні! — сказала Селеста. Її зненацька накрило страхом. Господи! Прийти сюди було божевіллям. Вони повідомлять соціальний департамент. Вони можуть забрати дітей.
Вона подумала про шкільний проєкт — сімейне дерево — його хлопці сьогодні понесли до школи. Акуратно намальовані лінії — до брата, до неї та Перрі. Їхні задоволені сяючі обличчя.
— Перрі ніколи і пальцем не торкався хлопців. Він прекрасний батько. Якби я хоч колись відчула, що хлопцям загрожує небезпека, то б покинула Перрі. Я б ніколи в житті не піддавала їх ризику. — Її голос затремтів. — Власне, це одна з причин, чому я досі не пішла від нього, він прекрасно з ними ладнає. Він такий терплячий! Він має більше терпіння, аніж я. Він їх обожнює!
— Чи думаєте ви, що… — почала Сьюзі, але Селеста її перебила. Вона мусила пояснити, як Перрі ставиться до дітей.
— Мені так складно було завагітніти, ні, не завагітніти, а виносити. Я мала чотири викидні один за одним. Це було жахливо.
Ніби вони з Перрі пережили виснажливу дворічну подорож крізь штормові океани та безкінечні пустелі. А потім дісталися до оази. Близнюки! Природна вагітність — і близнюки! Вона бачила вираз обличчя акушерки, коли та почула друге серцебиття. Близнюки. Ризикова вагітність для жінки з історією неодноразових викиднів. Акушерка думала «Нізащо». Але вони протрималися до тридцяти двох тижнів.
— Хлопці народилися недоношеними. Тож ми постійно їздили в лікарню, щоб годувати їх, навіть вночі. А коли ми нарешті забрали їх додому, то не могли у це повірити. Ми так і стояли у дитячій і дивилися на них, а потім… звісно, перші кілька місяців були справжнім кошмаром. Вони погано спали. Перрі взяв відпустку на три місяці. Він був дивовижним. Разом ми з усім впоралися.
— Розумію, — сказала Сьюзі.
Але Селеста бачила, що вона не розуміє. Вона не розуміла, що Селеста та Перрі назавжди пов’язані цим досвідом та їхньою любов’ю до синів. Піти від нього — немов рвати по живому.
— Як, на вашу думку, насильство впливає на ваших дітей?
Селесті хотілося б, щоб вона припинила вживати слово «насильство».
— Жодним чином не впливає, — відповіла вона. — Вони і гадки не мають. Я хочу сказати, що зазвичай ми — звичайна, любляча і щаслива сім’я. Тижнями і навіть місяцями у нас не відбувається нічого надзвичайного.
«Місяцями» — це, мабуть, було перебільшенням.
Маленька кімнатка тисла на неї. Бракувало повітря. Вона провела пальцями по лобі — вологий. Що вона від цього чекала? Навіщо прийшла? Вона ж знала, що відповідей немає. Стратегій немає. На бога, немає ані порад, ані технік. Перрі залишатиметься Перрі. І виходу не було, хіба лише покинути його. А вона ніколи його не покине, поки діти маленькі. Вона піде, коли вони вчитимуться в університеті. Це вже вирішено.
— Що змусило вас прийти сьогодні сюди, пані Вайт? — запитала Сьюзі, ніби читаючи її думки. — Ви сказали, що все розпочалося, коли діти були ще немовлятами. Чи нині ситуація загострилася?
Селеста намагалася згадати, чому вона призначила цю зустріч. Це був день спортивного свята у школі. І це було пов’язано із тим утішеним виразом обличчя Пері вранці, коли Джош запитав його про подряпину на шиї. А потім вона прийшла додому зі свята і позаздрила своїм прибиральникам, бо вони сміялися. Тож вона віддала двадцять п’ять тисяч доларів на благодійність.
«Ти почувалася благодійницею, мила?» — іронічно запитав Перрі через кілька тижнів, коли прийшла виписка по картці, а нічого більше не сказав.
— Ні, не загострюється, — сказала вона Сьюзі. — Не знаю, чому зрештою я попросила про зустріч. Ми з Перрі якось ходили до сімейного психолога, але… нічого з того не вийшло. Складно, бо він багато їздить по роботі. Ось і наступного тижня його не буде у місті.
— Ви сумуєте за ним, коли він не поруч? — запитала Сьюзі. Здавалося, що цього питання не було у її списку питань, вона просто хотіла знати.
— Так, — сказала Селеста. — І ні.
— Це складно, — сказала Сьюзі.
— Складно, — погодилася Селеста. — Але у кожному шлюбі своя складність, хіба ні?
— Так, — сказала Сьюзі. Усміхнулася. — І ні. — Її усмішка зникла. — Пані Вайт, а чи знаєте ви, що кожного тижня в Австралії внаслідок сімейного насильства гине жінка? Кожного тижня.